Наскільки польська мова насправді польська?

Сьогодні ми задумаємося над тим, наскільки польська мова насправді польська, тобто поговоримо про запозичення. Чи вони стосуються лише сучасної мови? Чи вони потрібні, чи шкідливі. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Польське радіо.

І на ці питання ми сьогодні відповідатимемо із нашою гостею з доктором Аґатою Хонцєю, мовознавицею з Варшавського університету, авторкою книжки «Ucha, fochy, tarapaty» – про все те, що ви би хотіли знати про польську мову і не боялись би запитати.

Чи, отже, варто боятися проникнення іншомовних слів до польської мови, чи, радше, нічого страшного в цьому немає?

– Нічого страшного в цьому немає. Якби не таке проникання з інших мов до польської, то вона була б лише (тулубом) скелетом тієї мови, що ми маємо сьогодні. Це природно, що мови впливають одна на другу і одна від другої роблять запозичення. Польська мова запозичає слова з різноманітних мов від самого початку свого існування, тобто від середньовіччя і, навіть, якби ми змогли повернутися до дописьмової епохи, то й тоді, напевно, зауважили б взаємні впливи різних говірок. Отже, польської мови без інших мов не існує, так само, як різноманітних інших мов немає без неї, а також без вже цілковито інших систем комунікації. Це нормально, що ми робимо запозичення. Не варто цього боятися. Йдеться лише про те, аби розумно використовувати такі запозичення, аби усвідомлювати існування такого явища, і що якось треба давати собі з ним раду. Тобто, тут бажаною є рефлексія.

– Але чи є такі випадки, коли запозичення іншомовних слів буває шкідливим для нашої рідної мови? Адже, ми маємо справу як з запозиченнями, так і з мовними кальками, і цих останніх ми не дуже любимо.

– Справді, так і є, що мовні кальки не мають доброї слави. Дехто їх вважає різновидом запозичень, а інші бачать в кальках окреме явище. Але, власне кажучи, невідомо, чому саме вони не мають доброї слави. Коли ми оцінюємо запозичення, тобто коли ми виробляємо щодо них власну думку, бо так завжди ліпше, вважається, що ми приймаємо запозичення тоді, коли воно заповнює в мові якусь прогалину. Тобто, наприклад, ми не мали слова, аби назвати якесь явище, якийсь предмет, пристрій, і разом із появою цього предмету, пристрою або ще чогось з’являється його назва, а ми її приймаємо. Також ми приймаємо запозичення тоді, коли вони нам дозволяють із якоюсь більшою експресією, якось інакше, емоційно назвати те, що вже було. До першої з названих груп ми би зарахували такі слова, як ‘komputer’, ‘weekend’, адже такого явища, як ‘weekend’ (укр. ‘вихідні’ – ред.) раніше не було. А коли виникло явище – з’явилося також і слово. Натомість до другої групи, тобто до запозичень, що дозволяють назвати щось із більшою виразністю, аніж дотепер, котрі освіжають нашу мовну систему, належать, хоч би, такі слова, як ‘wow’, ‘mega’ – це іншомовні елементи, які раніше з’являлися лише у науковій термінології. А зараз ‘mega’ можуть бути різні речі.

– Все!

– Все, як дехто переконує, може бути ‘mega’, і навіть ‘giga’. Ми можемо так собі думати: «навіщо казати ‘wow’, якщо можна – ‘świetnie’, ‘wspaniale’ (укр. ‘чудово’, ‘прекрасно’)?» Це правда. У нас є багато слів, що дозволяють виразити захоплення або здивування. Проте ‘wow’ є свіжішим, і саме через це, а також тому, що певна група користувачів польської мови любить це слово – це зазвичай молодь – дозвольмо цьому ‘wow’ у якомусь фрагменті польської мови існувати. Якщо молоді або люди, що представляють певну професію або середовище, вибирають для себе якісь слова (наприклад, аби зашифруватися, створити власну мову, аби щось називати, про щось висловлюватися по-своєму), то вони мають на це право і ми маємо їм на це дозволити. Польська мова не є однорідною – вона різноманітна, складається з різноманітних версій. І в цих різних версіях існує також місце для певних запозичень. Те, що молодь каже ‘wow’, не значить, що ми це слово використовуватимемо у радіо, бо це було б недоречно. У цьому полягає вміння переходу з одного коду на другий, а також вміння відповідного використання запозичень. Якби у Польському радіо з’явилося ‘wow’, або з’являлося часто, то це би могло бентежити. І це моя відповідь на Ваше запитання про те, коли варто остерігатися запозичень. Тоді, власне, коли ми використовуємо їх невміло, не переходячи з одного коду на другий.

Коли мовознавці прихильніше ставляться до записування іншомовних слів у такі «польськомовній» версії? Ось, для прикладу, слово «бізнес» вже дедалі частіше ми бачимо, що воно записується у польській версії, тобто з використанням літер «і» та «з». А знову ж таки слово ‘weekend’ зберігається в своїй оригінальній версії, оскільки його запис з використанням польських букв виглядав би дещо дивно.

-Ми завжди прихильніше ставимося до запису слів у їх польськомовній версії. Тут, лише, є певні винятки. Ці винятки стосуються орфографічної системи. Чому ми не пишемо польських літер у  слові ‘weekend’? Тому, що в 30-тих роках ХХ-го століття наголошували, що запис цього слова польськими буквами, викликав би надто сильні асоціації зі словом „łykać” тобто ковтати. Нині, натомість, основний аргумент такий, що в польській мові, в межах одного складу не може бути буквосполучення „ł” та „і”.

Ми, в основному, розмовляємо про сучасну польську мову, натомість, якщо спробуємо зробити підсумок розвитку польської мови, скажіть, які мови мали найбільший вплив на польську?

-За різного періоду – це було по-різному. На самому початку – чеська мова, та, природно, пов’язана з нею латинська мова, але також давньоверхньонімецька мова, тобто найдавніша засвідчена в письмовому вигляді форма німецької мови. Згодом це була німецька мова, далі італійська, французька, російська мови. А що стосується німецької, її вплив ми помічаємо протягом доволі довгого періоду, у Середньовіччі. У Середньопольську добу маємо вплив італійської, французької та східних мов: турецької, наприклад, а навіть японської та арабської. У період коли Польща втратила незалежність, і коли її поділили поміж себе Австрія, Прусія та Росія, доволі сильним був вплив російської та німецької мов. Натомість нині, починаючи з кінця 19-го сторіччя лідирує англійська мова. Тобто можна прямо сказати, що сучасної польської мови не існує без англійської мови. Ось так. У нас безліч словесних та синтаксичних запозичень. Добре це чи погано? По-різному можна про це розмірковувати і говорити. Деякі запозичення, дійсно, потрібні, від інших, можливо, можна було б відмовитися, бо нічого нового у розвиток мови вони не вносять.

А з чого виникає популярність англомовних слів у польській мові? Чи тут ідеться про знання англійської мови серед поляків, чи точність цієї мови?

-Нині, тобто на початку ХХ-століття, ми дійсно могли б пояснювати масовість запозичень англомовних слів тим, що багато-хто, особливо серед молоді, добре знають англійську мову. Але той факт, що вже раніше польська мова робила масові запозичення з англійської, ми можемо пояснювати іншим явищем. А саме тим, що польська культура відкрита була на західну культуру. Завжди мовні впливи є похідною від культурних впливів. Якщо, в даний момент якась культура домінує, а саме так нині є з культурою Заходу (у будь-якому разі так воно є в нашому світі), природно, що мова, яка домінує в цій культурі, впливає на інші мови. Запозичення з англійської мови має не лише польська мова. Якщо ми проаналізуємо те, що відбувається в чеській, російській, французькій та інших мовах, побачимо, що і там багато запозичень з англійської.

А ще цікаво, яким чином мовні запозичення впливають на сучасну польську літературу? Ми маємо авторів які неначе граються цими запозиченнями. А отже, чи це, в якомусь сенсі, впливає на літературну польську мову, яка мала б бути відзеркаленням усього, що найкраще?

-Це нам тільки так здається, бо вже давно так воно не є. Те, що відбувається в літературі регулюється своїми законами. Для мене це дуже цікава мовна гра, своєрідна забава, та художнє вираження певних спостережень, які вражають, захоплюють або радують творців. Я, одначе, застерігала б від розуміння ролі літератури, як чогось немислимо високого. Не здається мені, щоб будь-який із сучасних нам польських письменників хотів виконувати роль пророка, і не здається мені, щоб література, яку створюють у наш час, вимагала для себе такої ролі. Нині література виконує іншу роль, і літературна мова – це просто окремий художній код.

Дякуємо за розмову, гостею нашого ефіру була доктор Аґата Хонця, мовознавиця з Варшавського університету, авторка книжки «Ucha, fochy, tarapaty» – про все те, що ви би хотіли знати про польську мову і не боялись би запитати.

А передачу співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польща над Полонією та поляками за кордоном.

Антон Марчинський, Лідія Іванюх/RP