Польща з Україною всупереч Путіну

Якби Захід відключив фірми бояр Путіна від західної банківської системи та заблокував можливість висилати своїх дітей на навчання до вільного світу одразу після вторгнення в Крим, то, ймовірно, правління Путіна в самій Росії було б уже історією. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Польське радіо.

За даними SW Research, оприлюдненими нещодавно на сайті rp.pl., громадяни Польщі підтримують надання їхньою державою допомоги Україні в час агресії Путіна.

Учасників опитування SW Research для rp.pl запитали, чи, на їхню думку, НАТО має надавати військову допомогу Україні в разі агресії Росії.

61,9 відсотка поляків на це запитання відповіли «так». 13 відсотків респондентів відповіли «ні». 25,1 відсотка респондентів не мають думки з цього приводу.

«Надання військової підтримки підтримують 7 із 10 респондентів віком від 35 до 49 років та майже 2/3 респондентів (65 %) з доходом у розмірі 1001 – 2000 злотих. Військову допомогу Україні в разі російської агресії підтримують 2 з 3 людей із міст із населенням від 100 000 до 199 000. Цю ідею набагато частіше негативно оцінюють чоловіки (19 %), ніж жінки (8 %)» – коментує Пшемислав Весоловський, президент правління SW Research, якого цитує портал.

Водночас за іншим опитуванням SW Research, що опублікував портал rp.pl, 62,9 відсотка анкетованих поляків вважають агресію Росії проти України реальною загрозою.

Після започаткування КГБ Лукашенки та спецслужбами Путіна операції «Шлюз» влітку цього року, польське суспільство значно глибше усвідомило, що ілюзії про затримання наступу Путіна на Європу на Донеччині чи Луганщині – це саме ілюзії. Атака тілами нещасних мігрантів кордонів Литви та Польщі дозволила зрозуміти більшості громадян, що «рускій мір» Путіна, як у минулому «імперія зла» Сталіна, наближається.

Поширення даних американської розвідки про нарощення військ Путіна вздовж українського кордону, про які можна було прочитати в провідних західних ЗМІ, лише зміцнили переконаність, зокрема, польського та литовського суспільств, що Москва вкотре в історії готується до агресії проти демократії та свободи в Європі.

Польські ЗМІ, як приватні, так і суспільні, широко обговорюють дані американської розвідки.

Журналістка Польського радіо Катажина Ґуйска про оцінку напруги на українських кордонах запитала віце-міністра закордонних справ Марціна Пшидача:

«Пане міністре, як на даний момент польське відомство закордонних справ оцінює становище навколо України. У ЗМІ помітна гонка за драматизмом висвітлення цього становища. Німецьке видання „Bild” пише, що план-максимум Російської Федерації – це захоплення двох третіх території України, що насправді мало б означати, що українською залишилася би тільки західна частина держави, навіть столиця української держави – Київ мав би опинитися під владою Російської Федерації. Щиро кажучи, важко повірити аж у такий сценарій, бо це говорить про війну в Європі. Важко уявити, щоби конфлікт такого масштабу не впливав на сусідні країни. Для нас такий сценарій становитиме дуже складну ситуацію – не тільки з погляду безпеки, що йде війна й кордон у небезпеці, але це також вплив на економіку та гуманітарні питання. Адже легко уявити собі вже чисельні групи автентичних біженців, не тих гібридних, а справжніх біженців, які хотіли б знайти безпеку та захист унаслідок реальних військових зіткнень. Прошу сказати, чи справді на міжнародному форумі, у цих переговорах, що їх веде польське МЗС, на форумі НАТО, такий найбільш жорсткий сценарій беруть до уваги? Він визнається реальним, чи радше ні?»

Відповідь міністра Пшидача:

«Усі аналітики, військові, генерали, – як підтверджує історія – завжди підготовлені до війни, яка вже відбулася, яку пізнали зі сторінок історії. Кожен наступний конфлікт має в собі елемент нового. Чому це кажу? Маю враження, що відбувається своєрідна психологічна війна, уже на теперішньому етапі помітне нарощення натисків. Гадаю, основна мета Росії – досягати свої цілі не тільки за допомогою військових засобів. На остаточному етапі, мабуть, вона готова такі засоби застосувати, якщо побачить слабкість Заходу, але якщо буде здатна досягнути ці цілі за відсутності застосування військових засобів, то, напевно, буде це робити. Нині, на мою думку, попри те, що ця загроза реальна, що відбувається пересування військ, агресивна гра на ринку газу, ведеться операція на кордонах і, як я кажу, загроза насправді реальна, то насамперед Росія тестує й перевіряє потенційну реакцію Західного світу, поширюючи різного роду теорії й споглядає, як світ відреагує: чи перелякається, чи не перелякається, чи відреагує, чи не відреагує, чи люди підтримуватимуть владу своїх держав, чи ні. Водночас аналізують, чи цього роду теорії, ще й за допомогою поширення дезінформації, не влаштують атмосферу загрози та переляку та, мабуть, вони розраховують на те, що якась західна країна почне казати: «Ну так, треба цій Росії десь поступитися, надати якісь повноваження в якомусь обсязі, бо в іншому випадку, вона розгорне нам тут війну». Звісно, ніхто війни не хоче. Ми також, як Польща, не хочемо, щоби при нашому кордоні чи в сусідній державі були військові дії, але пам’ятаймо, що Україна має право захищати свою територію, має право на захист своєї суверенної політики. Я переконаний, що Україна це робитиме».

Журналістка Катажина Ґуйска запитала міністра Пшидача про уроки для Заходу із захоплення Криму:

«Чи урок Криму не дає Російській Федерації оптимістичних висновків? Усі засуджували захоплення Криму, були накладені санкції. Я можу сказати якісь санкції, бо насправді, вони певною мірою були дошкульними для Російської Федерації, але тільки певною мірою. Але потім ми мали вислови, наприклад німецьких політиків, їх цитували ЗМІ, що, по-суті, треба із такою ситуацією змиритися, що не треба Росію весь час карати за захоплення Криму, ну й бізнес ведеться, як і раніше. Німецька держава весь час активна в боротьбі за просування та запуск Nord Stream 2, хоча весь світ каже про загрози цього проекту. Тільки впродовж останнього часу ми дізналися, що німецька дипломатія такі дії здійснювала щодо Конгресу США».

Відповідь міністра Пшидача:

«Звісно, Ви маєте рацію. На Заході є низка політиків, які хотіли б запровадити якесь статус-кво. Владімір Путін має набагато більшу історичну пам’ять, ніж більшість європейських політиків, бо в демократичній системі вони змінюються через кілька років. В авторитарній системі, яку спостерігаємо в Росії, Владімір Путін вже 20 років править і має час перечекати. Однак, гадаю, Крим і вся Україна – це дещо інша історія. Нині українська держава, якщо йдеться про становище всередині країни, про стан війська, підготовку, якщо йдеться про захист перед військовим тиском, знаходиться на іншому етапі. Також, якщо йдеться про свідомість суспільства. Зате, коли говорити про економіку, чи енергетику – олігархічна система, яка верховодить в Україні, напевно, не допомагає в побудові почуття безпеки й це також Путін захоче розігрувати. Якщо йдеться про Nord Stream 2, то я з Вами повністю згідний – Путін грає свою гру. Він їде, як танк, уперед зі своїми задумами, своїми ідеями, а західні політики, які представляють набагато цікавіші, багатші держави, що пропонують більше – економічно, розумово, культурно, політично тощо, виглядають так, ніби змагаються за симпатію автократів. Звісно, це нас обурює, але це не нова річ в історії Європи. Останні 300 років у Європі відбувалося подібне. Ми, тут у Польщі, у нашому регіоні, маємо здоровий підхід. Зате, звісно, є ті на Заході Європи, хто має інший погляд на це питання, але тут наша роль, як поляків, як регіону Центральної Європи, весь час про це нагадувати – і ми це робимо, і на натівському форумі, і на форумі ЄС.

7 грудня весь світ слідкував за результатами відео-зустрічі президента США Джо Байдена з Путіним. Після завершення переговорів, радник із питань безпеки президента США Джейк Салліван повідомив, що Джо Байден не погодився на те, щоби Путін вирішував про майбутнє членство України в НАТО. Путін не почув від Байдена того, чого дуже хотів, тобто гарантій, що Україна ніколи не стане членом НАТО. Водночас Москва почула, що вторгнення в Україну призведе до дуже дошкульних санкцій для неї, включно із відключенням від банківської системи SWIFT. Якщо Путін не зрозумів, наскільки це може не сподобатися кремлівським оліґархам, то вони повинні це зрозуміти. Путінові здається, що його позиція в Кремлі дуже міцна, але швидко може виявитися, що його фракція втрачає впливи. Якби Захід відключив фірми бояр Путіна від західної банківської системи та можливість висилати своїх дітей на навчання до вільного світу одразу після вторгнення в Крим, то, ймовірно, правління Путіна в самій Росії було б уже історією.

Андрій Рибалт