Штучний інтелект: в погоні за людським розумом

«Машини, про функціонування яких можна було б сказати, що воно схоже на прояви людського інтелекту». Так 1956 року назвав і описав штучний інтелект американський інформатик Джон МакКарті.

Про те, що машини могли б слугувати не лише для рахування, але й для виконання різноманітних суто людських функцій, казала, наприклад, у 19 столітті Ада Кінґ, англійка, що її називали першою програмісткою, та популяризаторка механічного комп’ютера Чарльза Беббіджа. В своїх нотатках вона залишила перший опублікований алгоритм, й то написаний для виконання його машиною. Сьогодні чимало експертів вважає, що існує 50-відсоткова вірогідність того, що штучний інтелект досягне рівня людського розуму ще до 2040 року. Чи так справді може статися?

А про сучасні дослідження і застосування штучного інтелекту ми поговоримо з доктором інженером Томашем Тшцінським з Факультету електроніки та інформаційної техніки Варшавської політехніки.

Отже, трохи історії. Комп’ютер Deep Blue переміг у грі в шахи чемпіона світу Гаррі Каспарова. Це був 1997 рік. Одні казали: «нарешті». Інші, натомість, дивувалися, адже комп’ютери вигравали у середнячків, але з чемпіонами довго не могли впоратися. Чи, на Вашу думку, Deep Blue сягнув вершин людського інтелекту і становить чудовий приклад штучного інтелекту?

– Здається, що алгоритми, які спираються на пошуку можливих рішень (а це було застосовано як у випадку Deep Blue, так і у віднедавна відомому проекті, який називається Alpha Go і який перемагає гравців у значно більш складній, (ніж шахи, – ред.) як кажуть експерти, грі го, насправді спираються на пошуку в древі рішень. Вони оптималізують або шукають якогось рішення, що є найліпшим з можливих.

– Тобто вони розумні настільки, наскільки розумний їхній програміст? Інакше кажучи, фактично це програміст переміг Гаррі Каспарова?

– Програміст чаїться десь там за машиною, але ключовим тут є дуже швидкий аналіз багатьох сценаріїв, що веде до оптимального рішення.

– Тобто, швидкість?

– Напевно, швидкість, яку нам сьогодні дозволяють досягти системи, що створюються інформатиками та спеціалістами з комп’ютерної техніки. А також ефективність такого пошуку, тобто не сама комбінаторна можливість перевірки всіх рішень, але й певного роду інтуїція або передчуття алгоритмом тих варіантів, що мають більші шанси на успіх.

– Наскільки мені відомо, досі ще не існує програму, що вміє так само вигравати в іншій дисципліні, тобто в спортивному бриджі… Чому?

– Здається, що, власне, у спортивному бриджі, наскільки я цю дисципліну знаю, досить велику трудність становить співпраця між гравцями і певного роду непередбачуваність і, можливо, нелогічність – такий собі суспільний елемент цього виду спорту, який машині важче зрозуміти і розкодувати. Тобто, забагато гравців, котрі, розмовляючи про щось інше, можуть відкривати якусь інформацію, яка, наразі, залишається для алгоритмів недоступною. Мені непросто щось сказати про подібні перешкоди, але знаю, що такі ігри, як шахи та го передусім зводяться до аналізу багатьох шляхів досягнення успіху.

– Ще й один на один – комп’ютер з гравцем, чи не так? Чи вас, як людину, що займається штучним інтелектом, дивує якесь застосування його сьогодні? А якщо так, то яке?

– Насправді, штучний інтелект дуже часто застосовується навіть якщо ми про нього не думаємо або не знаємо. Ми бачимо це у випадку оптимізації нашого шляху до праці, коли, наприклад, програма, що відповідає за нашу навігацію, вибирає найбільш оптимальний маршрут. Але також ми її бачимо, в’їжджаючи на парковку, що автоматично визначає номерні знаки наших автівок. Мені здається, що найбільш несподіваними рішеннями, які сьогодні пропонує штучний інтелект, є не ті, що вирішують проблему і заміняють працю людини працею алгоритму, але ті, що з людиною співпрацюють, щоби створити нову картину або нову форму мистецтва, або ж взагалі схилити людей до іншого способу мислення. Нині машини – це не тільки лише рядки коду, що виконують наші команди, але й партнери.

– Тобто така машина – це помічник, радник і навіть джерело натхнення?

– Так, ці творчі аспекти дуже цікаві, і це вже реальність. Нещодавно була продана перша картина, написана штучним інтелектом. Вона виглядала, на мою думку, як любителя мистецтва, як абстрактно-імпресіоністський твір, який продали за досить високою ціною. Отже, зацікавлених цією працею було досить багато.

– Художники могли б побоюватися, що їм на зміну можуть прийти машини. Але те саме може стосуватися і журналістів тощо.

– Звісно, хоча мені здається, що це приблизно так само, як коли на зміну грі на піаніно прийшла гра на синтезаторі. Ми й надалі любимо піаніно…

– Чим, отже, є штучний інтелект? Чи це й надалі лише чип з кремнію, чи вже щось більше? Ви особисто згоджуєтеся з тими дослідниками, котрі прогнозують, що до 2040 року він почасти сягне того рівня інтелекту, що маємо ми?

– Штучний інтелект має багато різних визначень. Нещодавно навіть Європейська комісія надала йому свою власну дефініцію. Найпростіше визначення, що пояснює, чим є штучний інтелект, з’явилося, бодай, у Нью-Йорку, запропоноване професором місцевого університету. Згідно з ним, штучний інтелект – це все те, про що ми не знаємо, як він діє.

– Хитро. Немає до чого й причепитися…

– Так. Це досить універсальна дефініція, але насправді вона визначає все те, чим інтелект є для нас. Коли ми знаємо, як щось діє, коли розуміємо, що, наприклад, машина видає нам за один злотий каву в автоматі, то вона, на наш погляд, не має інтелекту: ми знаємо, що вона зробить. Натомість, людський інтелект є заразом проявом непередбачуваності. Дуже часто наші мізки інтенсивно працюють аби лише передбачити, що зробить інша людина: в який бік піде, як поведеться. Це ми внутрішньо визначаємо як інтелект. Більш специфічні визначення стосуються просто форми наслідування або симуляції людських дій, у тому числі й творчу діяльність, вирішення проблем, пошуку таких рішень, котрі в змозі знайти й ми, люди. Натомість дефініція із непередбачуваністю або нерозумінням того, як діють алгоритми, є для мене значно більш неоднозначною, а заразом значно цікавішою.

– Скільки філософи, вчені досліджують людський розум, або й мозок, та відповідь на питання про те, чим вони є, залишається недосяжною. А якщо людина сама хоче себе пізнати й не може цього зробити, то годі вже й створити таку програму, яка буде настільки ж розумною, як її творець…

– Так. Тут можна також згадати про певні зусилля спільноти, що займається машинним навчанням і штучним інтелектом: те, що ми вважаємо інтелектом, тобто ідентифікацію об’єктів, форм або тварин, – це, насправді, таке вміння, що сформувалося в нашому мозку досить нещодавно. Такі вміння, натомість, що сформувалися внаслідок еволюції, як втеча від загрози або балансування тіла, дуже глибоко закорінені в наших мізках та інших органах, які діють значно швидше, ніж мозок. Через це спроба зрозуміння, що ж там насправді діється, та відтворення цього в коді, є значно важчою, ніж те, чим ми займаємося сьогодні і що вважаємо штучним інтелектом, тобто детекцією кодів.

PR1/А.М.