Темне обличчя Польщі

Для багатьох мігрантів з України, які сьогодні масово прибувають до Польщі, цей край являє собою землю обітовану – добробут, високі заробітки, задбані міста та дороги. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на газету “Наш Вибір”.

Для багатьох мігрантів з України, які сьогодні масово прибувають до Польщі, цей край являє собою землю обітовану – добробут, високі заробітки, задбані міста та дороги. Більшість бачить Польщу крізь призму видатних постатей та піднесені моменти з її історії: вибір Івана Павла ІІ Папою Римським, діяльність „Солідарності”, вступ до НАТО та Європейського Союзу. Може здатись, що поляки є безмежно щасливими. Однак, у польських містах збільшується кількість випадків прояву агресії щодо громадян України. Чому?

Польське суспільство десятиріччями виховувалось у антиукраїнському дусі, що супроводжувало операцію „Вісла” у 1947 році – примусове переселення понад 150 тисяч мешканців південно-східних воєводств української національності та лемків на так звані Повернені території. Минулоріч відзначали 70 річницю цієї сумної події і з цієї нагоди у видавництві „Czarne” з’явилась збірка репортажів „Сироп з полину” Павла Смоленського – журналіста, пов’язаного з „Газетою Виборчою”.

Автор підкреслює, що коріння акції „Вісла” слід шукати ще в реструкційній політиці уряду ІІ Речі Посполитої щодо меншин, яка у випадку українців полягала на нищенні близько 150 церков на Холмщині та Підляшші. Вже тоді були заплановані вивози людей, але ці плани перекреслив вибух ІІ світової війни. Одразу після її завершення розпочались криваві сутички в південній Польщі. Підрозділи польського війська, міліції та партизани чинили криваве нищення українських сіл, по-звірячому вбиваючи мешканців, грабуючи та гвалтуючи жінок. У відповідь УПА з такою ж жорстокістю знищила кілька польських поселень. Книжка Смоленського опирається на свічення очевидців тих трагічних подій, а також історичні джерела.

Йшлось власне про трактування українців як громадян нижчого сорту, допровадження до їх денаціоналізації та полонізації. В певному сенсі ця стратегія спрацювала, адже Смоленський, який почав цікавитись темою операції переселення вже на початку 2000-х років, зустрів  зацькованих та психологічно зломлених людей. Великою мірою до цього спричинилось існування трудового табору у Явожно, де на території колишнього німецького табору створено пенітенціарну установу для українців, куди відправлено близько 4 тисяч осіб, і де панували тортури, поширювались хвороби, високій рівень смертності серед в’язнів від голоду та холоду. Аби потрапити до цього проклятого місця вистачало навіть доносу сусіда про приналежність до УПА. Ті українці, які прибували на нові місця поселення, в основному в північній Польщі, мешкали часто в жахливих матеріальних умовах і наражались на переслідування та скарги з боку поляків. Польська молодь виховувалась в ключі генерала Шьверчевського, товариша „Вальтера”, який в реальності був алкоголіком та садистом. Він загинув у сутичці з українськими партизанами. В школах обов’язковою позицією була книжка Яна Гєрхарда „Відлуння в Бєщадах”, де українці були представлені як варвари та різуни. Лише після хрущовської відлиги доля переселених українців стала трохи легшою. Об’єднання українців у Польщі багато років бореться за визнання операції „Вісла” злочином проти людства, але заяви про порушення слідства ігнорувались польськими прокурорами, пише Смоленський.

Зараз часто можна зустрітись із тезою, що операцію „Вісла” було проведено гуманно у порівнянні з нищенням польського населення на Волині. Репортажі Смоленського, особливо опис жорстокості, що панувала у Явожно, цьому заперечують. Думаю, автор вибрав правильну дорогу персонального гуманізму, що полягає на демонстрації страждань конкретних людей. Поняття національності іде на другий план, коли людина зазнає страждань и болю в першу чергу як людина, а не я поляк чи українець. Без сумніву, „Сироп з полину” – запрошення до польсько-українського діалогу, що не повинен оминати увагою важкі та болючі теми. В іншому випадку домінуючою стороною в польсько-українських стосунках будуть різноманітні націоналісти. Яким, передусім, залежатиме на конфлікті двох народів. Можливо, зараз найкращий момент, аби подібна книжка була написана українським автором про трагічні події на Волині.

Paweł Smoleński, Syrop z piołunu. Wygnani w akcji „Wisła”. Wydawnictwo „Czarne”, Wołowiec 2017.

Євген СОБОЛЬ