Універсалізувати пам’ять про Акцію «Вісла»
http://www.nasze-slowo.pl/wp-content/uploads/2018/05/85860_8f4ce568e.jpg

Універсалізувати пам’ять про Акцію «Вісла»

Нещодавно на шпальтах «НС» редактор Григорій Сподарик, пишучи про чергову річницю Акції «Вісла», звернувся з драматичним і водночас ідеалістичним закликом: щоб у хатах українських у Польщі було своє, хоча б маленьке, до того ж цифрове, музейне відділення усної історії. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Наше Слово.

Нещодавно на шпальтах «НС» редактор Григорій Сподарик, пишучи про чергову річницю Акції «Вісла», звернувся з драматичним і водночас ідеалістичним закликом: щоб у хатах українських у Польщі було своє, хоча б маленьке, до того ж цифрове, музейне відділення усної історії. Це необхідна річ, проте хочу змінити акцент автора – з родинного на суспільний. Самої сім’ї замало, щоби пам’ять про Акцію «Вісла» зайняла належне місце в історії.

До таких роздумів мене спонукало порівняння двох річниць, або, говорячи українською мовою Перемишля, роковин, які припадають на квітень. Крім Акції «Вісла», у квітні згадують повстання у варшавському ґетто. Попри різницю контекстів, ці річниці мають кілька досить універсальних точок дотику. Передусім вони стосуються трагедії польської історії загалом, а зокрема є трагедіями двох польських національних меншин – євреїв та українців. Друге – це те, що і з одними, і з другими польська більшість досі не може пережити власних травм. Ну, і взаємно – там, де більшістю є євреї чи українці, вибухонебезпечними залишаються справи, пов’язані з минулим відносин з польським народом. Третій важливий фактор такий, що і повстанням у ґетто, і Акцією «Вісла» відверто маніпулювали комуністичні історики, а рани від цих маніпуляцій досі гояться.

Повстанню у варшавському ґетто цього року виповнилося 75 років, а торік українці відзначали 70-ту річницю Акції «Вісла». Якщо на наші роковини не приїхали жодні представники влади, а з політиків до Перемишля дісталася лише група під керуванням опозиціонера Боґдана Борусевича, то про повстання в ґетто влада вирішила говорити голосно.

«Ми не забуваємо про мужніх єврейських бійців, які виступили проти нацистської німецької армії», – промовив прем’єр-міністр Матеуш Моравецький під час відзначення 75-ї річниці повстання у варшавському ґетто. «Вони загинули, бо боролися за гідність, за свободу, але також за Польщу, оскільки вони були громадянами Польщі», – наголосив президент Анджей Дуда, а пізніше на Твітері, і додав: «Під час ІІ Світової війни і євреї, і поляки були жертвами німецького нацистського режиму і воювали з ним з великою мужністю».

А тепер спробуймо замінити слово «євреї» в цих висловлюваннях на «українці». Що вийде? Загалом правда: і українці, і поляки воювали проти нацистів. Ті, що боролися за Польщу, були також громадянами Польщі, які мужньо воювали за гідність і свободу. Проте українцям марно чекати таких висловлювань від нинішньої польської влади. Так само, як і євреї не почули з вуст влади засудження антисемітизму. Навпаки, повстання в ґетто стало для польського Інституту національної пам’яті приводом для відкриття виставки про раду допомоги польським євреям «Жеґота». Виставку відкрили в день повстання у Варшаві перед будинком Міністерства юстиції, а також у Мінську. Вона роз’їдеться по інших столицях світу.

Факт, що уряд не приховує, що про повстання в ґетто вирішив говорити з позиції рятування поляками євреїв, підкреслює, що на цьогорічну польську історичну політику немалим чином вплинув скандал Варшави з Ізраїлем та Україною. Якби сталася кругла річниця Акції «Вісла» цього року, прем’єр Польщі заявив би: «Ми розділяємо трагедію переселених, адже це рішення не приймала влада, яка була польською за своїм духом». А президент написав би твіт: «Переселені громадяни Польщі стали жертвами нелюдських експериментів Сталіна». Навіть, якби ці висловлювання прозвучали, вони свідчили би про трагедію завуальовано, як на наше вухо. Імовірно, звучали би маніпулятивно щодо самої трагедії.

Зрештою, слухаючи політиків на урочистостях у варшавському ґетто, учасники теж не приховували обурення. На церемонії я помітив, що більшість (не на політичних, а саме на громадських урочистостях) – це поляки, а не польські євреї. Вони прийшли не з огляду на сімейні зв’язки з повстанцями, а тому що Музей історії польських євреїв зміг вписати в загальнопольський та універсальний наратив історію повстання в ґетто. Більше того, цей наратив розрекламували, зокрема завдяки акції «Жонкілі», заохочуючи причіпляти в день пам’яті повстання цю квітку.

Щоб це сталося, потрібна була така потужна інституція, як Музей історії польських євреїв, і те, що він почав зосереджувати навколо себе впливові середовища польських інтелектуалістів і громадських діячів.

Історія Акції «Вісла» – теж універсальна. Вона насправді – спільне застереження для польського та українського народів, а не їхній водорозділ. Найімовірніше, у найближчому майбутньому ми не
матимемо потужного, хоча би польсько-українського музею примирення (хоч він дуже потрібний), який зможе розповідати минуле народів з універсальних позицій. Тепер «Вісла» якраз більш сімейна:
через політичні конфлікти, де цю сторінку історії стали інструментально розігрувати, «Віслою» щораз менше хочеться ділитись із зовнішнім світом. Навіть з громадянами України. Проте це дорога в забуття. Від того, що Акцію «Вісла» більше політизують, ніж універсалізують, втрачаємо ми всі – передусім ще живі жертви цієї військової операції, відтак українці, поляки і весь світ.