Берестейський мир

Берестейський мир

З різницею у три дні та 97 років Україна підписувала мирні угоди у сусідній Білорусі. Чомусь ми рідко асоціюємо словосполучення «сусідня держава» саме із цією країною? Про це повідомляє Upmp.news.

До білорусів українці часто ставляться, як до мирних сусідів, які вночі міцно сплять, а вдень увесь свій час проводять на роботі, добрі милі люди, котрі не шумлять і не заважають. До них немає антипатій, але й особливих симпатій ніхто не плекає, таке враження, що без них нічого б і не змінилося…

Проте насправді, саме у «квартирі» цих тихих сусідів відбулося багато ключових для нас подій. Одна із найбільших Церковних конфесій України утворена на території сучасної Білорусі (в рамках Берестейської унії), після цього, майже через 300 років було підписано (фатальну?) угоду, що мала визначити подальшу долю існування нашого народу (Брестський мир), а ще через 100 років у столиці Білорусі узгоджуються “Мінські домовленості”. Так чи інакше, але в Білорусі протягом століть відбуваються події, які мають значний вплив на подальшу історію України.

Тема Берестейської унії вартує цілої серії статей, щоб її хоча б трішки адекватно розкрити. Тому зараз доречно зупинитися на Брестському мирному договорі (9 лютого 1918) та так званому «Мінську 2» (12 лютого 2015).

Обидві з цих угод Україна підписувала не добровільно, і навіть не добровільно примусово, а під шаленим тиском набагато сильнішого супротивника. Тому логічно, що жодна із них не могла задовольнити українську сторону у повній мірі, тож судити про успішність та якість цих угод варто саме виходячи із обставин в яких вони укладалися.
Проте, якщо сто років тому український уряд уже було евакуйовано із Києва (сама столиця була взята напередодні підписання документа), то майже через століття після цього Україна приїхала на переговори зовсім в іншому статусі. Наша держава була обтяжена війною, кожного дня гинули наші захисники, проте фронт було локалізовано і навіть пропагандистські російські ЗМІ говорили вже не про захоплення половини України, а максимум про окупацію територій Донецької та Луганської областей.

Натомість століття перед тим загроза окупації усієї України була об’єктивною реальністю. Тому делегація УНР погодилася ледь не на усі умови на той момент ворожого Блоку Центральних держав. Тож за результатами Брестського мирного договору наша держава стала житницею Німеччини та Австро-Угорщини, під наглядом військ цих держав.

Що ж Україна отримала натомість? Статус офіційно визнаної держави та можливість розбудови державних інститутів (хоча й під контролем окупаційної адміністрації). Саме тоді було створено Українську Академію наук з чого розпочалося відродження української гуманітарної сфери навколо якої і формувалася парадигма української держави у другій половині ХХ століття. Чи можна вважати ці переговори успішними за таких умов? Для держави, яка вже й так була окупована, армія якої була повністю розбита, отримати визнання і контрольовану самостійність – це дипломатичний прорив.

Майже через століття українська делегація вирушала до Мінська з єдиною метою – припинити вбивства наших захисників. На жаль, ми бачимо, що втрати українських військ продовжують зростати. Під шаленим тиском Україна домоглася прийнятних умов миру, проте за подальші п’ять років так і не змогла добитися виконання хоча б частини цих угод. Основна мета і суть угод – повернення окупованих територій Донбасу і зупинення бойових дій не досягнута, натомість російська влада продовжує вести гібридну війну та політику “непричетності” до діяльності невизнаних республік.

Отже, українській дипломатії ще належить опрацювати минулий досвід і домогтися втілення в життя того, що відстоюють українські війська на фронті. Залишається вірити, що основні перемоги української дипломатії ще попереду.