Буття та екзистенція

Постать Мартіна Гайдеґґера є однією з найважливіших для європейської філософії ХХ століття, а заразом однією з найбільш неоднозначних. Йдеться тут і про складність із класифікацією мислення цього німецького філософа з огляду на ту чи іншу філософську течію: чи був він як учень Гуссерля феноменологом, чи, однак, пішов власною стежкою, або чи мав рацію Сартр, приписуючи йому – за активного спротиву самого Гайдеґґера – приналежність до екзистенціалізму тощо; йдеться і про його вплив на інших мислителів – котрі, притому, дуже часто ставали його спадкоємцями через полеміку з ним, як Левінас, Дерріда, Делез тощо; йдеться, зрештою, про декотрі з аспектів його біографії, як то річне ректорство, а точніше – фюрерство у Фрайбурзькому університеті, тільки-но до влади в Німеччині прийшли нацисти, і про його небажання говорити про це згодом – тобто про те, що хотілось би назвати таким собі позафілософським виміром його життя (та чи насправді він був позафілософським?).

Саме на першому з цих питань, тобто на спробі, може, не стільки вписання думки Гайдеґґера до якоїсь філософської традиції, скільки вільного співставлення з нею, я би хотів сьогодні зосередитися. Мова піде про екзистенційну філософію.

А з проханням про допомогу в цьому питанні я звернувся до кандидата філософських наук Андрія Дахнія з Львівського національного університету, автора нововиданої книжки «Мартін Гайдеґґер та екзистенційна філософія».

Антон Марчинський