Дискусія довкола стратегії деокупації Донбасу

За словами експертів в Україні, відсутність відкритої і чіткої стратегії щодо деокупації Донбасу посилює розкол між владою і суспільством. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Польське радіо.

Перша половина жовтня в Україні позначилася багатотисячними вуличними акціями протесту проти компромісів, на які нібито готова піти нова влада з проблеми російської агресії на Донбасі. Збурення в суспільстві виникло після оприлюднення плану мирного врегулювання, за основу якого була взята так звана “формула Штайнмаєра”, нинішнього німецького президента, який кілька років тому на посаді міністра закордонних справ Німеччини запропонував порядок втілення мінських угод з припинення війни на Донбасі. Протести відбулися під гаслами “Ні капітуляції!” і антипрезидентськими закликами. Сам президент України Володимир Зеленський, від якого виходила ініціатива реалізації формули Штайнмаєра, оцінив ці акції протесту негативно і вкрай емоційно:

– Це їхній вибір… вони можуть робити… Але я гадаю, що вони зараз підривають… Хтось із них не знає, що відбувається, чи хтось не хоче слухати. Всі повинні зрозуміти перед тим, що вони роблять. Вони роблять зараз крок назад. Це не крок до припинення війни. Я думаю, що це неправильно.

На прохання надати більш детальні пояснення чільні службовці офісу президента погоджувалися тільки за умови анонімності. У бесідах без запису їхніх слів, вони підтверджували незмінність передвиборчого гасла Зеленського припинити війну і запевняли, що Кремль також хоче її припинити, але зробити це так, щоби вдавати із себе переможця і миротворця. Речники Зеленського кажуть, що він хоче це використати і домогтися виведення російського війська з Донбасу за рік. А в разі невдачі цього плану – побудувати стіну з окупованими територіями. Якщо формула Штайнмаєра саме така і не становить жодної загрози українському суверенітету, то чому Зеленський не запросить німецького колегу відвідати Україну і прилюдно розтлумачити його мирний план? Відповідь президента України на це запитання була такою:

– Думаю, що він на нашій стороні. Я боюся, що якщо він приїде, це буда мій вплив на попередню владу, а я не хочу цього робити. Мені достатньо… Я його навіть не просив щось говорити. Я його не просив коментувати. Я думаю, що вони самі були в шоці, що 5 років про що вони говорили, просто перекреслено якимись політичними закликами. 

Саме втаємниченість переговорів про процедуру встановлення миру на Донбасі стала головною причиною збурення активної частини українського суспільства і масових протестів, вважають незалежні експерти. Координатор робочої групи та співзасновник Національної платформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” Володимир Лупацій переконаний, що відсутність ясної, відкритої і прилюдної стратегії влади з деокупації Донбасу, чітко окреслених “червоних ліній”, за які ніколи не буде заходити нова влада в Києві, спричиняє непорозуміння і розкол між владою і суспільством:

– Політична воля є. Є спроба відійти від старої моделі, за якої було дві крайності: або ані війни, ані миру, а друга крайність – це мир за будь-яку ціну. Власне кажучи, є спроба пошуку третього шляху формули врегулювання, яка була би соціально прийнятна і не спричиняла розкол у суспільстві. Ми говоримо, що є спроба віднайти третій шлях, але все одно зберігається концептуальний вакуум. Суспільство має почти, в чому полягає цей третій шлях і що означає “безпечна реінтеграція”. Ця формула врегулювання не має спричиняти підрив національної єдності, створювати нові загрози для суверенітету країни, створювати нові лінії розколу по лінії “центр-реґіони”, або між окремими реґіонами.

Але і в самому українському суспільстві назагал панують не такі вже й радикальні настрої, як це виглядає з масових акцій протесту, зазначила координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики України Олександра Дворецька. На доказ цього вона навела результати свіжого опитування громадської думки Київським міжнародним інститутом соціології мешканців не лише контрольованих київським урядом, а й окупованих територій:

– Тільки 11 відсотків українських громадян, разом з мешканцями окупованих районів Донбасу говорять про те, що слід позбутися цих територій, як баласту. Же, це не є популярною ідеєю в суспільстві. Військовий шлях підтримують 22 відсотки населення. Найпопулярнішою ідеєю є економічне зростання і відновлення життя на підконтрольній уряду території буде стимулювати повернення окупованих територій. На запитання чи втрачені окуповані території для України навіть на тих же окупованих територіях тільки 28 відсотків вважають, що це назавжди. 11 відсотків підтримують цю ідею на підконтрольних територіях. Нам намагаються протиставити дві речі: що є воєнний шлях і гуманітарний шлях і що вони нібито конкурують між собою. Насправді це не так. Держава може створювати додаткові механізми захисту населення, яке живе на окупованих територіях, але не говорячи про політичну частину. Це слід розділяти і не маніпулювати. Цей діалог має будуватися на тому, як сервіси може надавати держава для збереження таких зв’язків – освітні, гуманітарні, доступ до пенсій, медичних послуг. Друга частина – чи є в нас стратегія з політичних питань, чи будуть вибори, розведення військ, які дії в разі порушення режиму тиші і чи є в нас план “Б”?

Проте загальний мирний настрій українців геть не означає, що всі вони готові відстоювати свої погляди на вуличних акціях чи взагалі виявляти якусь соціально-політичну активність, – вважають соціологи. Натомість активна частина вже показала своє ставлення до незрозумілих їй намагань укласти таємні домовленості офіційного Києва з Кремлем і заявляє про готовність продовжити протести і подальшу радикалізацію вимог. Спроби штучно прискорити природну течію врегулювання воєнного конфлікту на Донбасі критикують і лідери думок внутрішніх переселенців, що втекли з Донбасу на підконтрольну урядові територію. Один з них, відомий блоґер і громадський діяч, колишній прокурор з Луганська Сергій Іванов вважає, що нова влада не зможе прискорити повернення захоплених Росією територій, але може врятувати тих громадян, які ще лишилися в окупації і не втратили своєї проукраїнської налаштованості:

– Потрібно забирати звідти людей. Слід створювати їм тут умови, нормальні містечка для переселенців, умови для вступу у виші для їхніх дітей, бо всі, переважно, прив’язані до дітей. А територіям слід готуватися до тривалої санації. Там є мінні поля, шахти, що перебувають в стані потенційної техноґенної катастрофи. Ну, і звичайно ж, має бути зачистка від радикальних елементів, що озброєні вже не пістолетами і не обрізами. Єдине, що має значення на Донбасі для Росії, яка фактично нас шантажує цими територіями, це заручники, це люди. Вони Путіну не потрібні, але там є важіль, який він використовує для тиску на Україну і Європу – це люди. Він створює ілюзію, начебто ми самі знищуємо ті території, а це не так. Можливо, коли мине 10-20 років, буде можливо спокійно вирішити всі протиріччя і суперечності, коли відійде радикально налаштоване покоління. Але для цього слід працювати.

Тим часом, під час ряду зустрічей з провідними політиками Євросоюзу в Люксембурґу і Брюсселі 15 жовтня міністр закордонних справ України Вадим Пристайко розповів про три червоні лінії щодо “формули Штайнмаєра”. Перша з них, що Україна залишиться унітарною державою, а насильної федералізації не буде. Друга, що Україна не змінюватиме Конституцію так, як би хотілося Росії, а натомість пропише у ній децентралізацію, як це передбачено мінськими угодами. Третя червона лінія – місцеві вибори на окупованих територіях можуть відбутися лише за українськими законами, стандартами ОБСЄ, а також за умов розв’язання безпекових проблем. Він пояснив, що це означає відсутність найманців і російської зброї, розпуск усіх збройних формувань або ж їхнє виведення, і повернення Україні контролю над кордоном. “Інакше ми не можемо очікувати, що умови ОБСЄ будуть виконані та вибори будуть визнані як вільні та такі, що відображають волю місцевого населення”, – наголосив глава українського МЗС. Альтернативою цьому в разі провалу переговорів в Мінську та в норманському форматі український міністр назвав запровадження миротворчої місії на Донбасі.

Вільгельм Смоляк