Два Майдани

Два Майдани

За свої неповні тридцять років незалежності Україна переживала не одне соціальне потрясіння. Про це повідомляє Upmp.news.

До таких можна віднести «Революцію на граніті», численні шахтарські страйки упродовж бурхливих 90-х років, акцію «Україна без Кучми» та серію подальших акцій, що увійшли в історію під журналістським штамом «Кучмагейт», серії акцій «Вставай Україно», «Майдан Саакашвілі», акції із вимогами припинити будь-які економічні відносини з окупованими територіями.

Проте окремо стоять події перехідних років 2004/2005 та 2013/2014, які насправді залишаються недооціненими більшістю українського населення. Їх справжню ціну знають активні громадяни, які продовжують відстоювати цінності, на яких базувалися ці події. Вони по правді вважаються революціями, адже кожен «Майдан» (саме таким об’єднуючим словом українці їх називають, адже вони відбувалися на центральній площі України – Майдані Незалежності) змінив вектор руху України на усі 180 градусів. І важливо наголосити, що цей розворот, в основному, стосувався не зовнішньої політики, а внутрішнього укладу життя держави, його стрижневих цінностей та конструкцій. Оскільки чинний уклад життя до обох революцій більше не був домінантним після них.

Ті хто вважає зміни, які відбулися після обох Майданів недостатньо всеосяжними для того, щоб вважати їх революціями, насправді лукавлять, адже навіть класичні революції не одразу змінили життя усіх людей. У тому ж СРСР багато жителів віддалених куточків країни продовжували вести свій звичний спосіб життя аж до кінця сорокових років.

Інший момент, який часто упускають при аналізі цих вікопам’ятних подій – це те, що вони насправді не були спонтанними. Помаранчева революція стала фінальним акордом тривалих протестів активного громадянського суспільства проти свавілля чинної на той час влади, згадуваний вище «Кучмагейт». Так само, Революції гідності передувала акція «Вставай Україно», яка протривала майже рік. Тоді у кожному місті проходили велелюдні мітинги проти обраного владою курсу України на консервацію корупції, злочинності та інших аспектів існування та життєдіяльності «Руского міра».

Найважливішою різницею між Помаранчевою революцією та Революцією гідності є те, що остання по-справжньому об’єднала різні регіони України у боротьбі проти застою, шляху у минуле та Євразійського вибору.

Адже Помаранчева революція нагадувала перші «дитячі» кроки ще незрілої у політичному сенсі нації. Мільйони людей вийшли проти явного зловживання владою – масових фальсифікацій волевиявлення громадян, яке по-справжньому ніхто і не збирався приховувати. Тодішня Україна мало чим відрізнялася від Білорусі. І та різниця, яка є зараз являється прямим наслідком Помаранчевої революції, саме вона стала тим роздоріжжям, на якому наші народи розійшлися. Тим кому цікаво як би виглядала Україна без революцій, можуть подивитися на сусідів.

Проте, тоді у 2004 році громадянське суспільство ще перебувало у зародковому стані. Люди більше йшли за світоглядними політичними гаслами. І це не могло не поляризувати народ. Проросійські сили набирали обертів та одразу почали малювати карти електоральних уподобань, наголошуючи, що це не просто карти симпатій до певного кандидата, а лінії цивілізаційного розлому на степову та лісостепову цивілізації або інші схожі тези. Тобто усіма силами намагалися штучного розподілити наш народ, що в тім, і зараз досить успішно продовжують робити.

Але, не зважаючи на це, через дев’ять років українці зрозуміли, що саме народ є господарем на своїй землі. І варто розуміти, що наймасовіші акції протестів були не стільки за європейську інтеграцію, а проти чинного укладу життя, яке стало квінтесенцією свавілля влади, яка собі дозволила прямо у центрі міста побити ні у чому не винних студентів.

Несприйняття агресії й насилля, самого стилю формування влади та суспільної структури, яке базується на насиллі, а відповідно і на брехні та корупції об’єднало усіх громадян України. Адже в Донецьку так само не люблять брехунів та злодіїв як і у Львові або будь-якому іншому місті країни. А саме за честь, правду, справедливість і врешті гідність люди виходили на протести наприкінці осені 2013. І жодні технології не могли вже розділити український народ, який самоусвідомився і обрав новий вектор життя.