І Універсал, як це було… Переломна сторінка української історії

Весною 1917 року українці отримали історичну можливість вперше за кілька століть здобути власну державність. Про це повідомляє Upmp.news.

З огляду на те, що багато років у Російській імперії жорстоко придушувався будь-який опір самодержавству, національна боротьба зосередилася у літературно-наукових колах.

Тому після усунення від влади останнього російського імператора, саме науковці та письменники очолили процес відродження української державності.

Це зумовило подальший хід національної революції і на думку багатьох дослідників, врешті призвело до її поразки.

Центральна рада сформувалася ще в березні, коли стало зрозуміло, що влада царя остаточно ліквідована і з’явився шанс на беззбройне відновлення прав українців, які усіляко врізалися самодержавством.

При цьому, значні надії покладалися на російський демократичний рух і мова йшла скоріше про широку автономію, ніж про незалежну державу.

По своїй суті це був час вакууму влади, коли після сотень років жорсткого пресу та свавілля державної машини її різко не стало взагалі.

В такому разі просто потрібно було проявити ініціативу і забирати стільки повноважень, скільки було завгодно. Все залежало від рішучості, а її керівникам Центральної Ради якраз бракувало.

Реальні повноваження Центрально Ради (як і тимчасового уряду) були номінальними. Вони видавали декларативні документи, проголошували різні плани подальшого устрою територій над якими було проголошено їх суверенітет.

Проте реальної влади в адекватному її розумінні вони не мали.

Українські діячі окрім відсутності чіткої ієрархії постійно оглядалися на Петроград, намагаючись повторювати за тамтешніми політиками. Цей причинно-наслідковий зв’язок став чільною ознакою діяльності Центральної Ради.

Тимчасовий уряд у Петрограді намагався надати своїй владі легітимності через проведення зборів, з’їздів, конференцій різних суспільних прошарків.

При цьому, так само як і Центральна рада (а швидше, з огляду на написане вище, навпаки) упустив можливість впливу на діючу армію, яка на той час продовжувала вести бойові дії на полях Першої світової війни.

Фактично залишили її напризволяще іншим рухам. Такими в результаті стали більшовики, які різко набирали популярності в середовищі солдатів та матросів.

Коли ситуація в Петрограді почала напружуватися, у Києві врешті зрозуміли, що потрібно діяти і лише на третій місяць свого функціонування, врешті оголосили зібрання військового з’їзду.

На ньому, власне і було зачитано текст І Універсалу (так називалися акти, які видавали козацькі гетьмани). Тоді, звичайно, ще ніхто не знав, що він перший і за ним послідує ще три.

За старим стилем 10 червня 1917 року Центральна Рада проголосила створення автономії українців на підвладній їй території.

Саме собі Рада надавала виключне право видавати закони та інші акти, що нормують суспільний устрій. Проте у цьому ж універсалі наголошувалося, що Україна залишається неподільно частиною Росії і про жодне відділення мова не йде.

Так прорив цей універсал чи символ слабкості та нерішучості тодішньої української еліти?

З огляду на те, що українці вперше за кілька століть проголосили про свої амбіції на самоуправління, це звичайно прорив.

Проте, якщо придивитися до жалюгідного стану тодішньої російської влади, то потрібно було вимагати набагато більшого.

Тим паче, що уже через кілька тижнів Центральна Рада наступила собі ж на п’яти, видавши ІІ Універсал, який ще більше урізав навіть те, що було проголошено у першому.

У такому завмерлому стані Центральна Рада функціонувала кілька місяців. Єдине, де вона проявила рішучість – це у забороні Миколі Міхновському здійснювати формування українського війська на основі українців, які воювали у царській армії.

Зі сплячки українська влада вийшла лише після більшовицького перевороту, коли перед лицем реальної загрози проголосила спершу Українську народну республіку, а коли червона армія вже підходила до Києва нарешті було проголошену українську державність.