«Свідки Путіна» в Києві
Остатнім часом я не часто ходжу в кінотеатри. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на офіційний блог Першого віце-президента Польсько-Української господарчої палати, учасника Українсько-польського Форуму партнерства під патронатом Міністрів закордонних справ Польщі та України Олега Дубіша.
Остатнім часом я не часто ходжу в кінотеатри. Але насичений на різноманітні події листопад 2019р. особисто для мене запам’ятався ще і тим, що 12 листопада я мав можливість в Києві бути присутнім на презентації в кінотеатрі «Жовтень» документальної стрічки Віталія Манського «Свідки Путіна» і зустрічі з автором фільму.
Я належу до тих людей, які, попри моє певне публічне «полонофільство», однозначно усвідомлюють, величезне значення та вплив Росії в тому числі політичних та інших процесів в РФ для України. І нажаль, така ситуація і тренд, не тільки триває, але, як на мене, останнім часом посилюється і розвивається.
При цьому, після анексії Криму і початку Кремлем неоголошеної війни проти України, усвідомлення таких процесів переросло в чітке розуміння загрози, яка вже встигла численними смертями і горем увійти в повсякденне життя багатьох сучасних українських родин. Як на мене сьогоднішні надії деяких наївних українських політиків і частини населення на достойне життя для себе і своїх дітей без боротьби, через прийняття миру на умовах Кремля дуже ілюзорні і не безпечні. Мені здається, що попри історичний досвід і уроки останніх років, багато людей в Україні та за її межами не усвідомлюють з яким сильним, підступним, віроломним, лицемірним і цинічним ворогом ми маємо справу. А для того щоб не допустити нових жертв і кровопролиття, уникнути ганебної поразки, як українській державі, так і суспільству в цілому потрібно бути інституційно сильними і консолідованими, тверезо дивитись на речі, бути адекватними наявним загрозам і розуміти що наївних, не компетентних, слабих, etc. у великій політиці б’ють і зневажають, навіть коли це прикривається красивими гаслами і глибокою стурбованістю….
В цьому контексті, як на мене, фільм Віталія Манського «Свідки Путіна» дає чудову можливість думаючому українському глядачу/громадянину краще пізнати нашого спільного ворога і його гносеологію та мотивацію, усвідомити політичну природу, традиції і методи роботи діючого політичного режиму в Росії. Стрічка також демонструє і деякі дуже цікаві особисті якості, погляди, думки, особливості поведінки і фрагменти не публічного життя чинного російського володаря Володимира Володимировича Путіна (ВВП).
Як зазначається в офіційному анонсі на сайті кінотеатру «Жовтень»: «Події у стрічці починаються 31 грудня 1999 року, коли Російська Федерація дізналася про нового президента. Фільм заснований на документальних свідченнях операції “Наступник”, унаслідок якої країна отримала президента, який править нею донині. Персонажами стрічки є Міхаіл Ґорбачов, Боріс Єльцин, Владімір Путін і російський народ, який завжди є мовчазним свідком вирішення своєї долі».
В мережі Інтернет вже достатньо багато інформації і відгуків про цей фільм, тому описувати деталі фільму не буду і скажу стисло – стрічка мені дуже сподобалась. Ось деякі фрагменти:
Це не тільки погляд, з нашого сьогодення в російське (і не тільки) минуле, але і певний матеріал в т.ч. для прогнозу можливого подальшого розвитку подій, як в Росії так і в Україні. Приємно відзначити, що в залі, під час фільму та зустрічі з режисером Віталієм Манським було присутні дуже багато молодих людей.
Причому питання, які задавали молоді глядачі, як на мене, були надзвичайно глибокі і політично актуальні.
Дуже цікавими були і відповіді режисера Віталія Манського. До речі – уродженця Львова, якого доля в 1999 році зробила особистим документалістом Путіна, родини Єльцина і свідком тих доленосних для цілого простору колишнього СРСР подій. Відповіді пана Віталія на питання аудиторії, на мою думку, були відвертими але дуже коректними і виваженими. І це не дивно. Адже, думаю, що автор «Свідків Путіна», як мало хто інший, особисто знає і усвідомлює особливості характеру і методи поведінки та можливих дій головного героя свого фільму. А під час фільму і виступу його автора, особливо коли автор за кадром коментував подальшу долю багатьох людей, які привели Путіна до влади, мені чогось згадались нещодавні походеньки високоінтелектуальних :))) російських любителів «Солсберецкого Собора»…
Буду відвертим – в фільмі є моменти в яких В.В.Путін показаний в незвичних для простого глядача ситуаціях та обставинах, і мені зокрема видались цікавими міркування Президента РФ про особливості абсолютної влади і особисту свободу та долю, а в деяких моментах ВВП в недосвідченого (необізнаного) глядача може викликати почуття щирої симпатії, поваги і довіри. До речі, коли п. В.Манського глядачі запитали про його особисті враження від щоденного спілкування з ВВП, він, мабуть, з врахуванням вищезгаданого мною відчуття «симпатії і довіри», зазначив, що В.Путіна професійно вчили вербувати, причому вербувати так, щоб сам об’єкт вербування не усвідомлював того, що його вербують.
При цьому, як на мене, створення відчуття симпатії і довіри, це спеціальний елемент технологій такого вербування.
За словами автора стрічки, прозріння наступає тільки тоді, коли ти самостійно і об’єктивно порівнюєш сказане та обіцяне ВВП, з його фактичними справами і діями.
В цьому контексті, мені особисто здається, що напередодні майбутньої Нормандської зустрічі в Парижі 9 грудня 2019р., хтось компетентний мав би порадити вищому політичному керівництву України ознайомитись з відповідними матеріалами і технологіями та чітко усвідомлювати з наскільки підготовленим, хитрим, віроломним і цинічним опонентом імперської мотивації і «целеполагания» доведеться мати справу. А також усвідомити те, що зайва довіра та самовпевненість можуть дорого обійтись не тільки особисто деяким учасникам майбутніх переговорів за участі Президента РФ, але і українському народу в цілому.
До речі, «Українська правда» нещодавно опублікувала пізнавальне інтерв’ю з автором фільму «Свідки Путіна» під достатньо символічним заголовком: «Російський режисер Віталій Манський: Путін сприймає Зеленського, як актора “Кварталу-95″».
Рекомендую : https://www.pravda.com.ua/articles/2019/11/22/7232649/
Є кому і над чим замислитись…
І кілька слів, ще про одну, згадану в фільмі «Свідки Путіна», персону та її подальшу долю. Мова йде про Валентина Юмашева – колишнього голову адміністрації Президента Бориса Єльцина, чоловіка дочки Єльцина Тетяни.
Саме Юмашев фактично особисто вибрав Володимира Путіна в наступники Президенту Єльцину. Не так давно, 11 березня 2019р., російський сайт MEDUZA, опублікував інтерв’ю з Валентином Юмашевим. Матеріал дуже пізнавальний для тих хто хоче знати і розуміти, як функціонувала і сьогодні продовжує функціонувати влада в Росії, як, і за рахунок кого сьогодні живе «Сім’я» і який її вплив в сучасній Росії.
А мене цей матеріал, крім всього іншого, заставив в черговий раз замислитись над тим, що, як кажуть в Карпатах, «Чоловік мислить, а Бог крислить» і що в цьому житті все відносно…
Олег Дубіш
