Унікальна публікація Георгія Лукомського про Луцький замок

Заслуговує на збереження: унікальна публікація Георгія Лукомського про Луцький замок. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Волинський монітор.

Нещодавно Віктор Літевчук знайомив Читачів «Волинського монітора» із постаттю й доробком архітектора, художника та мистецтвознавця Георгія Лукомського. Тепер розкриємо іншу грань цієї людини – цей дослідник історії архітектури в 1917 р. опублікував у Петрограді брошуру «Луцький замок».

Видана невеликим накладом (усього 300 екземплярів) ця праця одразу стала бібліографічним раритетом. Публікація цінна тим, що написана спеціалістом, фаховим архітектором, до того ж у ній містяться рідкісні фото Луцького замку початку ХХ ст. Пропонуємо Вашій увазі переклад цієї книги українською мовою з деякими скороченнями.

 

«…нас цікавить луцька пам’ятка старовини як така, і навіть не стільки її доля, скільки її теперішній стан. […]

Великий замок споруджений на пагорбі поблизу річки таким чином, що однією стороною він прилягає до міста (міститься майже поряд із собором), а другою обернений до болотистої рівнини; круті схили з боків робили його майже неприступним.

Трикутний у плані він складався зі стін до 6–7 сажнів заввишки, із зубцями та баштами по кутах; три з них збереглися, а інші, менші, зникли. Загальний вигляд споруди – фортечний і навіть подібний на кремль – до сих пір цілком зберігає обличчя середньовічного замку Любарта; деталі архітектури його попсовані, а почасти зовсім зникли, проте ті, що вціліли, зберегли первозданний вигляд.

Малий замок із другого боку собору, також на березі ріки, є монолітною спорудою у вигляді однієї широкої й невисокої башти. Нагорі він теж мав зубці та бійниці, проте пізніше його значно переробили, що змінило його початковий вигляд до невпізнання, не кажучи вже про обробку стін, які набули ренесансного характеру XVII ст. […]

Зупинимося тепер детальніше на Великому замку.

Ідучи від кафедрального собору, ми побачимо насамперед величезну, чотирикутну у плані вежу. В ній ворота – головний в’їзд до замку. Направо і в сторону (зліва) йде стіна, яка оточує досить велику ділянку (3–4 десятини). На протилежній від входу стороні – невелика, нині пожежна, башта; дві башти, в дальньому правому і лівому кутах, майже рівні по величині вхідній. Так замок виглядає загалом.

Вхідна башта збереглася досить добре; проте за останні перед війною роки дуже вивітрився «щипець» башти, а головне – обвалився хід, який прилягав збоку башти. Він обвалився разом із величезним шматком стіни так, що справа від цієї вежі – тепер значна діра, ніби пробита ударом велетенського снаряда. Проїзна арка ціла. По обидва її боки – два масивних контрфорси; вище – дві вузькі декоративні арки, між якими – вікна в ренесансних за профілем (пізніших) наличниках; далі – три вікна в один ряд, а вище – пояс, безсумнівно пізньоренесансного стилю (XVII ст.). На знімках 80-х років добре видно цей пояс із арочок, на якому мереживним чином йдуть фронтончики – як на краківських Сукенницях або на замку в Баранові. Нині від цих фронтончиків нічого не залишилося й арочкою закінчуються стіни, які мають «облизаний» вигляд.

Башта справа вирізняється готичною аркою дверей (тепер проїзду тут немає) і поясом квадратів нагорі під карнізом, що її вінчає. Стіни збереглися не всюди однаково: зліва від вхідної башти до останнього часу вони зберігалися добре, хоч і були досить значні тріщини; справа від башти, як було вже сказано, стіна недавно завалилася, потягнувши за собою і напівкруглу башточку, що прилягала збоку; протилежна до входу стіна порівняно ціла. Гірше тільки те, що якісь споруди, які раніше прилягали, мабуть, упритул до стіни, були знищені, і стіна замку, що мала опору, тепер дає тріщини.

У 80-х роках до замку, майже впритул, зовні прилягали славні старовинні будиночки з ґонтовими двоярусними дахами і ґаночками з колонами. Тепер їх уже немає; збудовані нові будинки, покриті бляхою.

Усередині замку розміщені нецікавий будинок міської управи, один «ампірний будиночок» із чотирма колонами й пожежна частина. Особливо порушують цілісний вигляд замку господарські споруди пожежної частини. Квітники і грядки теж не дуже гармонують із серйозним і навіть суворим виглядом середньовічних стін.
Ще у 1859 р. виникло питання про небезпечне положення однієї із фортечних башт. Тоді думали просто продати її комусь, щоб розібрав. Але після огляду фортеці в 1864 р. керівником південно-західного краю Безаком від цього проекту, на щастя, відмовилися. Інженер, котрий оглядав фортецю, дійшов висновку, що вежа не несе жодної небезпеки, й заявив, що руйнування такої споруди він вважає гріхом і технічною помилкою. Тож після цього 16 років велося листування про підтримку фортеці, яке не принесло жодних результатів. […]

У 1887 р. [міська] дума витратила на ремонт вежі 288 руб., в 1888 – 232 руб., в 1896 – 163 руб., використавши при цьому жовту цеглу з переданих місту споруд Бернардинського монастиря.

Одночасно в управління київського, подільського і волинського губернатора надійшла доповідь волинського губернського інженера Щигельського про необхідність підтримки фортеці. Витрати на це оцінювали у 3551 руб. Історик Левицький вказував, що цю суму можна навіть зменшити, використавши готові матеріали. Дума не могла виділити ніякої суми й абияк, потрохи, ремонтувала фортецю: підмурували стіни й башти, тріщини стягнули залізними анкерами й болтами, пролами в стінах заклали, для стоку води всю площу всередині фортеці спланували. […]

У 1910 р. луцька міська управа подала волинському губернатору кошторис на ремонт фортеці, складений інженер-архітектором К. Іваницьким і затверджений будівельним відділенням, а імператорська археологічна комісія того ж року визнала пам’ятку старовини такою, яка безумовно заслуговує на збереження, а ремонт – дуже бажаним.

Із того часу пройшло чотири роки. В 1914 р. навесні нам вдалося побачити фортецю в такому ж вигляді, в якому вона була, ймовірно, в 1900 р., – із тією лиш різницею, що, звісно, зменшилися зубці і збільшилися тріщини.

Два роки війни ще більше позначилися на стані пам’ятки. Було не до ремонтів, і хоча ніяких нових пошкоджень древнім стінам не завдали, але й ніякого покращення їхнього стану не помітно».

Опрацював Анатолій ОЛІХ
Працю Георгія Лукомського із власної колекції надав Віктор Літевчук