Волонтерська діяльність фонду WWF в Україні
http://external.polskieradio.pl/files/82df77c5-a1e0-4086-a8f3-aabbd3466c07.file

Волонтерська діяльність фонду WWF в Україні

Діяльність Світового фонду дикої природи в Україні стрімко набула популярності. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Польське радіо.

Жити у гармонії з природою і зупинити деградацію природних систем планети – така головна мета Світового фонду дикої природи (WWF), який є найбільшою у світі і найавторитетнішою незалежною природооохоронною організацією. Працює WWF у 120 країнах світу, в тому числі і в Україні. Волонтерська діяльність фонду в Україні стартувала не так давно, лише у жовтні 2015 року, але стрімко набула популярності. Відповідно до потреб заповідних територій волонтери власним коштом виїджають і облаштовують екостежки, проводять облік рідкісних тварин, птахів чи рослин, насаджують ліс, встановлюють платформи – острівці для перелітних птахів і роблять багато корисних справ.

Пан Анатолій Подобайло, доцент кафедри екології та зоології Київського університету імені Шевченка, науковий куратор Пирятинського Національного парку. Він зустрічає волонтерів Всесвітнього фонду дикої природи і проводить екскурсію невеликою частиною заповідної території. Площа парку 12 тисяч гектарів і за розмірами він середній, як на Україну.

Анатолій Подобайло:

Заповідні території бувають різні. Всі ми чули про заповідники і національні парки. Заповідники ми успадкували від Радянського Союзу. Заповідник – це така природоохоронна територія, де все заборонено, нічого не можна робити і вона охороняється так, що туди навіть заходити не можна. Їх в Україні небагато, лише двадцять. В світі давно, а тепер і в нас, створюються національні парки. Це і природоохоронна установа, але разом з тим, сюди можна прийти, покупатися, порибалити, позбирати гриби. Але для того, щоб забезпечити збереження природи, в національному парку запроваджується зонування. Дикі, найбільш незаймані ділянки відводяться у заповідну зону. В нашому національному парку 12% території – це зона заповідна. Отой ліс, що за цими луками, – це заповідна зона. Туди заходити не можна. Воно в нетрях і там в нас гніздяться журавлі. Журавель не виносить присутності людини. Ми купаємося і відпочиваємо у зоні регульованої рекреації. Такої в нас приблизно половина території парку. Є ще господарська зона, де ще м’якший заповідний режим. І зона стаціонарної рекреації національних парків, де в перспективі, я сподіваюся, будуть побудовані кемпінги, готелі, тенісні корти, щоб люди в гарних умовах мали можливість відпочити.

Всього в Україні 48 Національних парків. Але Пирятинський – особливий. Він перший, який в рамках програми Європейського Союзу по адаптації національного законодавства до європейського, розробляє менеджмент-план своєї території, як «смараґдового» об’єкта.

У 1979 році європейські країни підписали Бернську конвенцію – міжнародну угоду, що покликана охороняти види тварин і рослин, які потребують збереження на рівні всієї Європи. 1996 року до конвенції приєдналась і Україна.

Україна унікальна з точки зору охорони природи. На території держави 70% всього різноманіття живих організмів Європи. Через Україну проходить Дніпровський міграційний шлях, яким мігрують мільйони птахів щороку. Україна на 40% зайнята степовою зоною із усім розмаїттям рослин і тварин степу.

Відповідні резолюції Бернської конвенції затвердили переліки пріорітетних для Європи видів живих організмів. Постійним комітететом Конвенції було прийнято рішення, що охороняти в Європі види і оселища (місця, де на будь-якому етапі свого життя живуть рідкісні види) можна лише виділяючи для цього спеціальні території особливого природоохоронного інтересу. Мережа таких територій в країнах ЄС називається «Натура 2000». За межами Євросоюзу – мережею «Emerald» або «Смараґдовою мережею».

Для України створення цієї мережі – невід’ємна частина євроінтеграційного процесу.

Відповідно до вимог Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, створення цієї мережі в Україні має бути завершене до 2021 року.

В листопаді 2016 року Постійний комітет Бернської конвенції затвердив першу схему «Смараґдової мережі» для України, яка включає 271 територію.

Пирятинський національний парк, розташований в долині річки Удай. Він охороняє незмінені дикі водно-болотні угіддя.

Пан Анатолій Подобайло пояснює волонтерам, для чого знадобилася їхня допомога, і чому науковцям потрібно знати рівень кисню в річці Удай.

У прісноводних водоймах для всіх мешканців води кисень дуже часто є обмежуючим фактором. Якщо в морській воді дефіциту кисню не буває майже ніколи, бо вона майже не замерзає, то в прісній воді може скластися ситуація, що кисню не вистачає. А це може призвести до загибелі багатьох водних організмів. Ця проблема досить гостро стоїть в нашій річці. Хоча це природній процес, але ми повинні його вивчити, зрозуміти, де найбільш небезпечні ділянки і вже приймати рішення. Наприклад, дозволяти чи не дозволяти напувати худобу, можливо затримувати десь воду під час падіння повені, або взимку розчищати сніг, щоб фотосинтез відбувався в тих ділянках більш активно. Тобто, ми вивчаємо цю проблему, оскільки вона є актуальною для нашого парку. Ми цілий рік проводимо таке дослідження, але влітку навіть за одну добу коливання можуть бути дуже істотні. Тому нам треба зрозуміти, як за сезонами змінюється і як під час однієї доби змінюється концентрація кисню, адже фотосинтез вдень інтенсивний, а вночі тільки темнова фаза і кисень не виділяється. Оці синусоїди ми накладемо одна на одну і будемо розбиратися в механізмах.

Пан Анатолій розповідає, що цього року на річці повінь, вода піднялася більш ніж на метр. Попрередні п’ять років були посушливими і на дні накопичився шар мулу метра півтора. Цей мул, власне, є основним поглиначем кисню у літній період. Природа тут багата і річка продукує багато органіки.

Програміст Андрій Сідун приїхав за волонтерською програмою WWF (Всесвітнього фонду дикої природи) в Україні до Пирятинського національного парку, щоб впродовж доби щодві години проводити заміри кисню і температури у воді у річці Удай.

Андрій Сідун:

Цікавий досвід. Вночі плавати на човні – такого в мене ще не було. Цікаво і незвично. З приладом окситоном – вимірювачем неважко було освоїтися. Важче було вночі знайти місце, де треба було проводити заміри. Було важкувато, бо орієнтирів не було видно. Стало легше, коли місяць зійшов. Волонтерські програми WWF потрібні і корисні. Я дивлюсь за ними вже другий рік. Минулого року не зміг потрапити на жодну, бо вже були набрані групи. Вони користуються великою популярністю. Багато людей на них їздить і допомагають науковцям в програмах, які не потребують особливих знань.

Син пана Андрія Сідуна одинадцятирічний Тимофій, для якого волонтерство на Полтавщині було першим, розповідає, що йому найважче було навчитися керувати човном-плоскодонкою, бо течією човен частенько заносило в очерет. Але виїзд на дику природу сподобався, бо побачив і дізнався багато нового.

Андрій Сідун, волонтер:

Спиш в наметі і чуєш гу-гу, гу-гу. А це бугай гугукає. Пташка, яка подібна на лелеку, тільки менша. Він живе в очереті, якщо бачить небезпеку, то стає струнким і гойдається з очеретом.

У національному парку волонтери дізналися від його наукового куратора пана Подобайла не лише про птаха бугая, який дав назву українському народному інстументові, а й про інше численне птаство – пташку-пастушка, очеретянку і солов’я, який саме тут, на річці Удай, перебирає від очеретянки скрипучі нотки.

Анатолій Подобайло:

Наслухавшись очеретянки солов’ї включають окремі її коліна до себе. Отак, буває, слухаєш-слухаєш і незрозуміло. Але один тільки соловей може тьохкати. Слухаєш цю мелодію, почуєш «тьох», значить таки соловей. А очеретянка буде співати годинами і ні разу не тьохне.

Від пана Анатолія волонтери дізналися, що різні жаби квакають і кумкають по-різному, що в Пирятинському національному парку більше 40 видів червонокнижних птахів і ссавців, що в річці Удай зберігся червоний або як його ще називають золотий карась, що тут водиться рідкісна риба гірчак, яка відкладає ікру в черепашки. А ще – що живе тут досвідчений самець видри, який контролює територію по річці у сім кілометрів, а на його ділянці чотири самки з малятами. Показав пан Анатолій будиночок бобрів та галявину, де цвітуть дикі орхідеї. Разом з ними волонтери надибали на червонокнижних метелика махаона та дику бджолу – теслю. Побачили і чорну гадюку Нікольського, також занесену до Червоної книги.

Від створення «Смараґдової мережі» в Україні виграють всі, хто любить і піклується про збереження дикої природи. Рішучість місцевих науковців, допомога ЄС та міжнародних фондів і масовий волонтерський рух тому запорука. Так, принаймні, стверджують на Полтавщині.

Галина Баланович