«Я нічого не боюся і готовий іти до кінця»
Фото Ганни Грабарської

«Я нічого не боюся і готовий іти до кінця»

Під кінець березня до Варшави завітав тато загиблої громадської активістки, депутатки обласної та міської рад Херсона, радниці міського голови й в.о. керуючого справами виконавчого комітету Херсонської міської ради Катерини Гандзюк – Віктор. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Наше Слово.

Під кінець березня до Варшави завітав тато загиблої громадської активістки, депутатки обласної та міської рад Херсона, радниці міського голови й в.о. керуючого справами виконавчого комітету Херсонської міської ради Катерини Гандзюк – Віктор. 31 липня 2018 року невідомий облив Катю сірчаною кислотою. 4 листопада дівчина померла. Журналісти, активісти й учасники ініціативної групи «Хто замовив Катю Гандзюк?» пов’язують її смерть із політичною діяльністю, адже Катерина викривала корупційні схеми в області. Зокрема, боролася проти нелегальних лісозаготівель в Олешківському районі, через що мала конфлікт з місцевими чиновниками й правоохоронними органами.

Фото Ганни Грабарської

Разом із Віктором Гандзюком до Варшави приїхав лідер одеського автомайдану та член ініціативної групи «Хто замовив Катю Гандзюк?» Віталій Устименко. Вони зустрілися з польськими політиками, представниками міжнародних організацій, євродепутатами, громадськістю та медіа. Головна мета приїзду – звернути увагу польської громадськості на саботування українськими правоохоронцями й політичними елітами розслідування вбивства Каті.

Джерело: Думкофест

Пане Вікторе, нещодавно з’явилась інформація про стеження за вами, погрози й тиск. Чи ваш приїзд до Варшави також був пов’язаний із небезпекою?

Віктор Гандзюк: Моя безпека тут ні до чого. Основна мета візиту до Варшави – звернути увагу громадськості на справу Каті й натиснути на наш уряд, оскільки він дуже прислухається до закордонної думки, до закордонних організацій. На жаль, інколи більше, ніж до власних громадян і власних громадських організацій.

Що стосується моєї безпеки, то певний тиск на мене дійсно був. Я пов’язую це з арештом і судовим процесом над одним із замовників вбивства моєї доньки – головою Херсонської обласної ради Владиславом Мангером. Одразу після його арешту почались погрози, переслідування, телефонні дзвінки, підозрілі пропозиції й атаки ботів. Коли Мангера випустили під заставу, я написав заяву до Служби безпеки України у справі стеження за мною. Тоді було відкрите офіційне провадження за цим фактом.

Я приїхав сюди не тому, що я боюся. Я нічого не боюся і готовий іти до кінця. Кажуть, що людина, яка не боїться, стає небезпечною. Але я справді не боюся. Я б ніколи не приїхав просто через те, що мене переслідують. Натомість, зустрічі, які ми тут проводимо – вони покликані продовжити справу Каті й допомогти в подальшому розслідуванні.

Віталію, ви – активіст і член ініціативної групи «Хто замовив Катю Гандзюк?». Ваш візит сюди – це спроба донести до міжнародної спільноти те, що відбувається з активістами в Україні? За останній рік було скоєно 55 нападів. І правоохоронці не поспішають розслідувати ці злочини.

Віталій Устименко: Власне тому ми тут, у Варшаві. У нас дуже обмежені інструменти впливу. Це – публічність і громадський тиск. Ми не є слідчими органами, ми не є державною владою в Україні, ми не є керівниками правоохоронних органів, ми лише намагаємося діяти в межах доступних нам інструментів. Міжнародне співтовариство – це один із інструментів, які ми можемо використовувати. За ці кілька днів ми мали декілька зустрічей з членами польського парламенту та з євродепутатами. Ми говорили з  ними про те, в який спосіб вони можуть нам допомогти, обговорювали варіанти, детальну інформацію, зверталися, зокрема, до польських громадських організацій. Ми були також на телебаченні, бо це – важливий інструмент впливу. Тобто ми намагаємося використати кожен інструмент, який нам доступний. Польща – це дружня нашому громадянському суспільству країна. І тут є багато активістів і громадських діячів, які нас підтримують.

Пане Вікторе, чи тиск, який почався на вас якось пов’язаний з вашим виступом у Верховній Раді?

Віктор Гандзюк: Так. Взагалі раніше на мене як на батька Каті ніхто уваги не звертав. Коли донька перебувала в лікарні та після її смерті – про мене ніхто не чув, не знав і, мабуть, знати не хотів. Натомість, коли наприкінці січня я виступив на засіданні Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, назвавши імена замовників – одразу всі про мене дізнались і я раптом став усім цікавий. І тоді почалися пропозиції зустрічей від низки народних депутатів – від партії Юлії Тимошенко та Блоку Петра Порошенка. Вони почали дзвонити, писати у Facebook, зверталися до моїх друзів, намагаючись таким чином запросити мене на зустріч. Навіть «умовні замовники» вбивства Каті – губернатор Херсонської області Андрій Гордєєв і його перший заступник Євген Рищук – намагалися сконтактуватись зі мною. Сама Катя називала ці імена: Гордєєв, Мангер, Рищук. Вона називала їх мені, вона називала їх друзям, вона називала їх слідчим – із поліції і зі Служби безпеки.

Чи ви з кимось зустрілись? Яка була основна мета цих зустрічей?

Віктор Гандзюк: Я принципово ні з ким не зустрічався. Я зрозумів, чому вони так різко захотіли зі мною поговорити – через те, що у стінах Верховної Ради я прямо сказав про те, що БЮТ і БПП – партії вбивць. Замовники вбивства Каті належать до цих двох політичних сил і при цьому не понесли жодної політичної відповідальності за свої злочини. Я сказав собі: поки Катя лежала в лікарні та коли вона померла, і я також був у дуже поганому стані – вони не хотіли зі мною зустрічатися, а коли я назвав партії й назвав умовних замовників – раптом спохопились. Вибачайте, раніше треба було писати.

Ви розповіли про пропозиції зустрічей від народних депутатів. А що з погрозами?

Віктор Гандзюк: У певний момент почалися погрози й телефонні дзвінки з пропозиціями надати мені якусь додаткову інформацію щодо вбивць моєї доньки: факти, дані, цифри, дати. Ці пропозиції були надзвичайно підозрілими, адже йшлося про секретну зустріч, на яку я мав би з’явитись один і так, щоб ніхто про це не знав. Тоді я написав пост у Facebook про те, що ні з ким не зустрічатимуся і нікого не боюся. Мені нема чого втрачати. Найстрашніше в моєму житті уже відбулося. Тих, хто хоче зі мною домовитися, порішати – прошу не турбувати. Після цього посту перша хвиля дзвінків припинилася. Але коли почався судовий процес над Мангером і постало питання про обрання та зміну запобіжного заходу – я відчув певний тиск. Він проявлявся у тому, що за мною почали слідувати невідомі автомобілі. Зазвичай наприкінці дня я їду на цвинтар на могилу Каті. Щоразу, як я туди приїжджав, за кілька хвилин з’являлась якась машина. Завжди вона їхала за мною або попереду. Я їхав повільно – вона їхала повільно, я їхав швидко – вона їхала швидко. І так супроводжувала мене десь до центру міста. Я не думаю, що це було стеження, бо так не стежать. Це був певний психологічний тиск. Я вже так звик до цього, що, коли приїжджав на цвинтар, казав собі напівжартома: а де ж моя друга машина? А ось вона стоїть. Я вже її розпізнавав.

Потім почались дзвінки на мобільний. Кілька разів на день хтось телефонував і просто мовчав у слухавку. Чутно було якісь голоси, машини, що їздять вулицями, а хтось мовчав, мовчав, мовчав, поки я не відключав телефон. Ну й активізувались боти: дуже багато людей почало писати мені страшну гидоту про Катю. Мені, як батьку, це було дуже боляче. Спочатку я читав, потім видаляв, але це жахливо.

Хочу підкреслити, що це стосувалося не лише мене. Подібні речі сталися з багатьма нашими активістами й членами ініціативної групи «Хто замовив Катю Гандзюк?». Їм дзвонили, погрожували. Проти Романа Синіцина (члена ініціативної групи – авт.) відкрили кримінальну справу, комусь – ламали двері, у когось стояли під під’їздом і проникали у квартири. Багато моїх друзів скаржилось, що були атаки на їхні електронні ресурси, лягали їхні сайти.

Ви мали зустріч із президентом. Чи після цієї зустрічі відбувся якийсь поступ у розслідуванні справи вбивства Каті?

Віктор Гандзюк: Зі мною зустрівся пан президент за його власною ініціативою. Я б не сказав, що після цього був якийсь поступ у справі Каті. Зустріч із Порошенком відбулася після того, як було оголошено про підозру Владиславу Мангеру й після того, як у своєму інтерв’ю Генеральний прокурор Юрій Луценко розповів про хід слідства. Власне, з уст президента я почув лише версію Генпрокурора, хоч він і сказав, що, якщо будуть докази проти інших осіб, їх безумовно покарають, незважаючи на посади та партійну приналежність. Я відверто сказав пану президенту, що його однопартійці – голова місцевої облдержадміністрації Андрій Гордєєв і його заступник Євген Рищук, яких ми вважаємо причетними до вбивства Каті – не мають права на політичне майбутнє. Вони не повинні бути членами БПП й обіймати керівні посади, адже в будь-якому разі вони вже скомпрометовані. З їхнього середовища вийшли вбивці. Навіть якщо вони не замовники, хоч ми знаємо, що це насправді так. Я розумію і, зрештою, сказав це пану Порошенку: ми не слідчі, ми не судді, ми не можемо самі посадити їх за ґрати – це повинні вирішити суд і слідство. Ми як громадяни країни, яка йде у Європу і пан Порошенко, який себе позиціонує як європейський президент – повинні змусити цих людей піти у відставку й зникнути з політичної сцени.  

Віталій Устименко: Ми чітко розуміємо, що президент розраховує на цих суб’єктів у регіонах, це все, що в нього є. Він не робить ставку на нас, а робить ставку на неформальні фінансово-промислові групи, криміналітет, які мають забезпечити йому результат на виборах. Для нього це ключове питання. Є політичний інтерес, решта – другорядне, третьорядне.

Віктор Гандзюк: Це правда. Можна було б сказати, що президент боїться падіння рейтингу, але ж якби він цих людей звільнив, то, навпаки, його рейтинг би лише зріс. Я йому навіть це сказав: якщо ви звільните цих людей, це буде прикладом для інших і ми всі вас підтримаємо. Але він мене не почув.

Можливо, він хоче дочекатися результатів слідства? Адже до їх оголошення можна лише припускати, хто є справжнім замовником.

Віталій Устименко: Знаєте, як відбувається слідство? Від початку воно дублювало все, що публікувала ініціативна група «Хто замовив Катю Гандзюк?». Ключовим моментом став виступ пана Віктора на Тимчасовій слідчій комісії у Верховній Раді. У нас не було жодних інших інструментів, окрім як у такий спосіб озвучити імена замовників. Тато Каті взяв на себе на цю роль, після чого почався тиск на нього. Замовники для нас – це ключове. Поки вони не опиняться на лаві підсудних, ми будемо робити все можливе, щоб натиснути на слідство. Приїзд до Варшави – це також спосіб тиску. Примітно, що не всі справи передали Службі безпеки. Це найстрашніше, адже є чіткі дані, які вказують на саботаж з боку поліції від самого початку. Є інформація, що в процесі передачі деяких матеріалів справи поліція брехала. Тому це дуже хиткий момент. Як ви розумієте, відстежувати справу на етапі слідства, яке веде СБУ – набагато важче, адже до матеріалів набагато складніше отримати доступ.

Віктор Гандзюк: Є такий вираз: «копнякове слідство». Будь-який рух уперед відбувався після того, як про це сказали активісти. Після того, як вони робили якусь акцію, обмалювали комусь із чиновників паркан або йшли під адміністрацію президента. І так було від самого початку. Слідство нічого не робило, поки не приїхали кияни, миколаївці, херсонці й не закидали димовими шашками прокуратуру та поліцію. Фоторобот нападника ми склали самостійно. Кислоту, якою облили Катю, слідчі не могло визначити протягом доби, бо боялися резонансу. Коли ж почався тиск громадськості, з переляку вони арештували геть невинну людину (йдеться про арешт Миколи Новікова, якого спочатку затримали та заарештували за підозрою у нападі на Катю Гандзюк, а потім відпустили з-під варти й закрили провадження – авт.). Знову ж таки, лише завдяки активістам, громадським діячам і журналістам, які знайшли людей, що відпочивали разом із Новіковим, і які поїхали до Львова, щоб порозмовляти з ними й усе з’ясувати – поліція відпустила невинну людину.

Власне, кілька годин тому ми саме пояснювали полякам, наскільки важливі для нас сигнали з боку будь-якої іноземної структури. Щойно в Україну надходить якесь повідомлення із натяком, що слідство саботує чи зливає справу, як раптом правоохоронні органи відкривають доступ до матеріалів справи, починається активність з боку слідства, виконання наших вимог.

Пане Вікторе, чи заплановані наступні поїздки? Якщо так, то куди ви поїдете далі?

Віктор Гандзюк: Наступні – поки що ні, але минулого тижня я був у Канаді. Давав інтерв’ю на українському радіо в Торонто. В Оттаві були зустрічі з членами канадського уряду, зокрема, із заступником міністра закордонних справ. Були також зустрічі в українському посольстві.

А як поляки реагують на вашу історію?

Віктор Устименко: Вони пообіцяли вжити заходів щодо поширення інформації і звернення до Європарламенту, а також звернення до Верховної Ради і президента України. Принаймні у мене склалося враження, що вони щиро перейнялися.

Як ви ставитеся до того, що слогани про Катю використовують сумнівні групи для політичного шантажу?

Віталій Устименко: Насправді темою Каті дуже важко маніпулювати, адже ініціативна група «Хто вбив Катю Гандзюк?» дуже потужна організаційно. Її члени – це журналісти, активісти, правозахисники, тому нам вдається одразу відбивати всі інформаційні атаки. Нас активно поширюють різні медіа. І хоча різні політичні групи й намагаються знайти на нас якийсь компромат – у них нічого не виходить. Тому вони і вдаються до тиску.

Ми маємо однакові питання щодо БЮТ і БПП – це два ключові політичні суб’єкти. Та сама «Батьківщина» намагається зробити з члена своєї партії Владислава Мангера політичну жертву. Ми ж від початку казали їм, що вони повинні були виключити його з партії з ганьбою, а не лише тимчасово відсторонити до кінця слідства. Є дуже багато таких паскудних політичних моментів. 

Пане Вікторе, як вам вдається триматися після всього, що сталося, й не опускати рук? Що дає вам сили?

Віктор: Ми шукаємо нових шляхів, щоб ця справа набула розголосу. Візит до Канади й приїзд сюди – це і є пошук цих нових шляхів і впливу. Це дає сили.

Катю і в Херсоні, й у Києві оточювали друзі й однодумці, які її підтримували. Вона мала якусь таку властивість – притягувати до себе активних людей. І тепер люди, які згуртувалися довкола неї ще тоді, не змирилися з цією втратою, пішли далі й організували цю ініціативну групу, продовжують справу, яку вони робили з Катею.

Віталію, ви були лідером «Автомайдану» в Одесі, минулого року на ваше життя також було скоєно замах: двоє невідомих атакували вас із ножем. Вам не страшно?

Ми як суспільство стільки пережили, що вже немає чого боятись. Зараз усе насправді дуже просто. Якщо у справі Каті не буде справедливості, її не буде в принципі. Це –  світоглядне питання. Те, до чого вдаються можновладці в Україні – це жахливо, це дикість. І я навіть не знаю, як нам тут, у Варшаві, пояснювати це полякам, як все це описати. У нас навіть немає такого варіанту – опустити руки. Ми в принципі вже не зможемо цього зробити. Тому, мабуть, і відбуваються ці напади, тому нас вбивають. Вони розуміють, що нас не можна залякати, підкупити, дискредитувати. Це все вже намагалися зробити, причому роками. Вони дуже тупі, дуже нахабні, вони відчувають свою силу. У них неймовірно багато ресурів: медіа, суди, правоохоронні органи й колосальні гроші. Вони би вже сто разів скупили нас усіх разом. Але у них не виходить, тому вони вбивають найсильніших із нас.