Дмитро Демський повернувся в Україну в перший день повномасштабної війни - без вагань і запасного плану. Він загинув на Донеччині в день, коли мав шанс вийти з позиції. Його історія - про вибір, який роблять ті, кого не потрібно довго описувати: щирі [ . . . ]
Він говорив просто і впевнено, ніби знав, що найважливіше - це не слова, а відчуття поруч: що вони разом, що попереду ще довге життя, що буде час на все.Олег Степанчук обіцяв своїй дружині прожити разом до ста років і померти в один день, але війна н [ . . . ]
Він не був людиною гучних слів, не шукав уваги і не потребував визнання, але коли країна опинилася під загрозою, він без зайвих пояснень узяв зброю і пішов туди, де найважче.Станіслав Перевера прожив життя так, як живуть ті, кого називають опорою - т [ . . . ]
Він не чекав повістки і не шукав виправдань, бо для нього війна почалася не з новин, а з відповідальності - за дружину, за чотиримісячного сина, за дім, який він тільки почав будувати.Вадим Пустовіт пішов добровольцем у перший день повномасштабного в [ . . . ]
24 лютого 2022 року для Мар’яни мав стати особливим днем - її тридцятим днем народження. Замість звичних привітань, теплих слів і родинного святкування цей день став точкою, яка назавжди поділила її життя на «до» і «після». Саме тоді її чоловік Павло [ . . . ]
Іноді життя людини можна описати кількома простими словами - доброта, спокій, любов до людей і до світу. Саме такою людиною був Валерій Шихов із міста Снятин на Івано-Франківщині. Він мав власну майстерню з ремонту побутової техніки, любив природу, п [ . . . ]
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Володимир Олійник перебував у Польщі. Там у нього була робота, стабільний заробіток і відносна безпека. Водночас в Україні починалася велика війна. Вдома на нього чекали дружина та троє дітей, а закон д [ . . . ]
Він обіцяв поїхати «лише на місяць на полігон». Насправді цей місяць розтягнувся на десять років війни - фронтової служби, страху, очікування коротких повідомлень: «Ведмежа, все ок!». Володимир Іванович Костирін народився 22 квітня 1970 року в селі [ . . . ]
Йому було лише 19. Студент-психолог, музикант аматорського гурту «Безпритульна кішечка», хлопець із гітарою, печивом і книжкою Ніцше в рюкзаку. Друзі жартома називали його майбутнім президентом, а він тільки усміхався й відповідав: «Побачимо». У 2018 [ . . . ]
У його житті було дві великі любові - родина і відповідальність. Він міг приїхати додому на кілька годин поспати й знову братися до роботи. На війні завжди йшов першим у розвідку, бо «так треба». Для Ніни Ординської з села Великий Луг її чоловік Олег [ . . . ]
Село Яреськи на Полтавщині тепер знає слово «війна» не з новин. Тут чекають, проводжають, моляться - і вчаться жити з порожнім місцем за столом. Для Наталії це порожнє місце має ім’я - Олексій. Її чоловік, тато їхніх синів Ігоря та Віктора, боєць, я [ . . . ]
У Бердичеві є дім, де досі залишають місце за столом для тата. Де діти дивляться на сімейні фото й чують від мами: «Тато живе у вашому сердечку і завжди поряд». Там чекають не просто військового. Там чекають Дмитрія - чоловіка Світлани, тата Нікіти [ . . . ]
Вона й досі автоматично обертається, коли чує його ім’я. І досі каже «ми», хоча тепер мусить жити за двох. Їхня історія почалася в п’ятому класі сільської школи й обірвалася під Запоріжжям, у селі Вербове. Але насправді – не закінчилася. Бо вдома в Я [ . . . ]
У дитячому садку “Рушничок” в Обухові на Київщині звикли гріти маленькі долоньки й великі дитячі серця. З початком повномасштабної війни тут узялися гріти ще й окопи: уже третій рік поспіль колектив робить окопні свічки для військових і не зупиняєтьс [ . . . ]
3 січня 2023 року житель села Калинівка на Дніпропетровщині Євген Таран отримав повістку дорогою на роботу. За кілька місяців він став молодшим сержантом десантно-штурмових військ, командиром групи, якому довіряли життя. 19 серпня 2023 року, під ча [ . . . ]
Крутова Тетяна з Київщини називає свого сина Владислава «мрією, що стала людиною». Він малював картини, вірив у любов, любив подорожі й солодощі, працював у логістиці та мріяв про справжнє кохання. У серпні 2023 року він загинув на Запорізькому напр [ . . . ]
У мирному житті він любив книжки, писав вірші, грав на клавішних, цікавився психологією й спортом. У військовому — був тим, про кого побратими казали просто: "Якщо за кермом "Воділа" — він вивезе і не кине". 16 листопада 2023 року старший солдат 82- [ . . . ]
13 грудня 2025 року, за десять днів до Різдва, у київському готелі «Національний» зібралися понад сто жінок з різних регіонів України.V Всеукраїнський жіночий молитовний сніданок під гаслом «#ДАР_ЖИТТЯ» став місцем, де про війну говорили мовою моли [ . . . ]
В одному із затишних міських просторів відбулася особлива творча зустріч для жінок військових - тих, чиї чоловіки зараз на фронті, загинули або вважаються безвісти зниклими. Захід організував Територіальний центр надання соціальних послуг за ініціати [ . . . ]
Якщо чесно, більшість із нас ніколи не планували «стати волонтерами». Ми планували жити звичайне життя: робота, діти, кредити, відпустка раз на рік. Але війна перекроїла реальність так, що волонтерство стало не окремою справою, а способом жити й вижи [ . . . ]