23 травня Обухівська громада об’єдналася в автопробігу пам’яті до Дня Героїв. Центральними вулицями міста проїхала колона автомобілів із державними прапорами, портретами полеглих Захисників та символікою пам’яті. Але головним цього дня був не масштаб [ . . . ]
У блокадному Чернігові він їздив містом на велосипеді під обстрілами: розвозив продукти літнім людям, стояв у чергах за ліками, готував їжу самотнім стареньким і допомагав тим, кого інші часто не помічають. Костянтин Ярових міг виїхати за кордон разо [ . . . ]
Він любив сад, риболовлю і тихі вечори вдома з родиною. Умів знаходити спільну мову з усіма - від маленьких дітей до літніх людей - і ніколи не проходив повз чужу біду. 24 лютого 2022 року Олександр Повстянко, позивний «Тихий», сам пішов до ТЦК, бо [ . . . ]
Вони познайомилися ще підлітками - на тролейбусній зупинці в Харкові, коли обом було по п’ятнадцять. Відтоді Ігор Свічкарьов став для Марини не просто чоловіком, а людиною, з якою вони прожили життя як одне ціле - з вірністю, підтримкою і любов’ю, що [ . . . ]
Під час війни дитинство в Україні звучить інакше. Воно пахне валізами, тривогами, переїздами та дорослими розмовами, яких діти не повинні чути. Але навіть у цій реальності залишаються місця, де дитині повертають найважливіше - відчуття безпеки. Одне [ . . . ]
24 лютого 2022 року для родини Савіцьких почалося зі звичайного ранку, який за кілька годин розділив їхнє життя на «до» і «після». Роман Савіцький отримав повістку в перший день повномасштабної війни і сказав дружині лише одне: «Всі йдуть - і я піду» [ . . . ]
Марина Шевченко двічі втрачала життя, до якого звикла. У 2019-му - через онкологію, що змусила її переосмислити себе. У 2022-му - через війну, яка забрала дім, бізнес і стабільність. Сьогодні вона - засновниця громадської організації «Фенікс ОМ» в Об [ . . . ]
Він пішов у військкомат у перший день повномасштабної війни, без довгих розмов і без сумнівів, бо інакше просто не міг. Руслан Гелега загинув 16 грудня 2024 року на Запорізькому напрямку, у день, коли мав виходити з позицій, залишивши дружині лише од [ . . . ]
Дмитро Демський повернувся в Україну в перший день повномасштабної війни - без вагань і запасного плану. Він загинув на Донеччині в день, коли мав шанс вийти з позиції. Його історія - про вибір, який роблять ті, кого не потрібно довго описувати: щирі [ . . . ]
Він говорив просто і впевнено, ніби знав, що найважливіше - це не слова, а відчуття поруч: що вони разом, що попереду ще довге життя, що буде час на все.Олег Степанчук обіцяв своїй дружині прожити разом до ста років і померти в один день, але війна н [ . . . ]
Він не був людиною гучних слів, не шукав уваги і не потребував визнання, але коли країна опинилася під загрозою, він без зайвих пояснень узяв зброю і пішов туди, де найважче.Станіслав Перевера прожив життя так, як живуть ті, кого називають опорою - т [ . . . ]
Він не чекав повістки і не шукав виправдань, бо для нього війна почалася не з новин, а з відповідальності - за дружину, за чотиримісячного сина, за дім, який він тільки почав будувати.Вадим Пустовіт пішов добровольцем у перший день повномасштабного в [ . . . ]
24 лютого 2022 року для Мар’яни мав стати особливим днем - її тридцятим днем народження. Замість звичних привітань, теплих слів і родинного святкування цей день став точкою, яка назавжди поділила її життя на «до» і «після». Саме тоді її чоловік Павло [ . . . ]
Іноді життя людини можна описати кількома простими словами - доброта, спокій, любов до людей і до світу. Саме такою людиною був Валерій Шихов із міста Снятин на Івано-Франківщині. Він мав власну майстерню з ремонту побутової техніки, любив природу, п [ . . . ]
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Володимир Олійник перебував у Польщі. Там у нього була робота, стабільний заробіток і відносна безпека. Водночас в Україні починалася велика війна. Вдома на нього чекали дружина та троє дітей, а закон д [ . . . ]
Він обіцяв поїхати «лише на місяць на полігон». Насправді цей місяць розтягнувся на десять років війни - фронтової служби, страху, очікування коротких повідомлень: «Ведмежа, все ок!». Володимир Іванович Костирін народився 22 квітня 1970 року в селі [ . . . ]
Йому було лише 19. Студент-психолог, музикант аматорського гурту «Безпритульна кішечка», хлопець із гітарою, печивом і книжкою Ніцше в рюкзаку. Друзі жартома називали його майбутнім президентом, а він тільки усміхався й відповідав: «Побачимо». У 2018 [ . . . ]
У його житті було дві великі любові - родина і відповідальність. Він міг приїхати додому на кілька годин поспати й знову братися до роботи. На війні завжди йшов першим у розвідку, бо «так треба». Для Ніни Ординської з села Великий Луг її чоловік Олег [ . . . ]
Село Яреськи на Полтавщині тепер знає слово «війна» не з новин. Тут чекають, проводжають, моляться - і вчаться жити з порожнім місцем за столом. Для Наталії це порожнє місце має ім’я - Олексій. Її чоловік, тато їхніх синів Ігоря та Віктора, боєць, я [ . . . ]
У Бердичеві є дім, де досі залишають місце за столом для тата. Де діти дивляться на сімейні фото й чують від мами: «Тато живе у вашому сердечку і завжди поряд». Там чекають не просто військового. Там чекають Дмитрія - чоловіка Світлани, тата Нікіти [ . . . ]