Йому було лише 19. Студент-психолог, музикант аматорського гурту «Безпритульна кішечка», хлопець із гітарою, печивом і книжкою Ніцше в рюкзаку. Друзі жартома називали його майбутнім президентом, а він тільки усміхався й відповідав: «Побачимо». У 2018 [ . . . ]
У його житті було дві великі любові - родина і відповідальність. Він міг приїхати додому на кілька годин поспати й знову братися до роботи. На війні завжди йшов першим у розвідку, бо «так треба». Для Ніни Ординської з села Великий Луг її чоловік Олег [ . . . ]
Село Яреськи на Полтавщині тепер знає слово «війна» не з новин. Тут чекають, проводжають, моляться - і вчаться жити з порожнім місцем за столом. Для Наталії це порожнє місце має ім’я - Олексій. Її чоловік, тато їхніх синів Ігоря та Віктора, боєць, я [ . . . ]
У Бердичеві є дім, де досі залишають місце за столом для тата. Де діти дивляться на сімейні фото й чують від мами: «Тато живе у вашому сердечку і завжди поряд». Там чекають не просто військового. Там чекають Дмитрія - чоловіка Світлани, тата Нікіти [ . . . ]
Вона й досі автоматично обертається, коли чує його ім’я. І досі каже «ми», хоча тепер мусить жити за двох. Їхня історія почалася в п’ятому класі сільської школи й обірвалася під Запоріжжям, у селі Вербове. Але насправді – не закінчилася. Бо вдома в Я [ . . . ]
У дитячому садку “Рушничок” в Обухові на Київщині звикли гріти маленькі долоньки й великі дитячі серця. З початком повномасштабної війни тут узялися гріти ще й окопи: уже третій рік поспіль колектив робить окопні свічки для військових і не зупиняєтьс [ . . . ]
3 січня 2023 року житель села Калинівка на Дніпропетровщині Євген Таран отримав повістку дорогою на роботу. За кілька місяців він став молодшим сержантом десантно-штурмових військ, командиром групи, якому довіряли життя. 19 серпня 2023 року, під ча [ . . . ]
Крутова Тетяна з Київщини називає свого сина Владислава «мрією, що стала людиною». Він малював картини, вірив у любов, любив подорожі й солодощі, працював у логістиці та мріяв про справжнє кохання. У серпні 2023 року він загинув на Запорізькому напр [ . . . ]
У мирному житті він любив книжки, писав вірші, грав на клавішних, цікавився психологією й спортом. У військовому — був тим, про кого побратими казали просто: "Якщо за кермом "Воділа" — він вивезе і не кине". 16 листопада 2023 року старший солдат 82- [ . . . ]
13 грудня 2025 року, за десять днів до Різдва, у київському готелі «Національний» зібралися понад сто жінок з різних регіонів України.V Всеукраїнський жіночий молитовний сніданок під гаслом «#ДАР_ЖИТТЯ» став місцем, де про війну говорили мовою моли [ . . . ]
В одному із затишних міських просторів відбулася особлива творча зустріч для жінок військових - тих, чиї чоловіки зараз на фронті, загинули або вважаються безвісти зниклими. Захід організував Територіальний центр надання соціальних послуг за ініціати [ . . . ]
Якщо чесно, більшість із нас ніколи не планували «стати волонтерами». Ми планували жити звичайне життя: робота, діти, кредити, відпустка раз на рік. Але війна перекроїла реальність так, що волонтерство стало не окремою справою, а способом жити й вижи [ . . . ]
Коли телефон замовкає, час ділиться на «до» і «після». Для Віти Какієки з села Радча на Івано-Франківщині це сталося восени 2025 року, коли її молодший брат, боєць 141-ї бригади Збройних сил України Богдан Борин, позивний «Гуцул», пішов на чергове бо [ . . . ]
Вони так і не дізналися, яким буває спільне мирне життя - їхнє «ми» народилося вже у війні.Він - снайпер, який ще з 2014-го дивився смерті в очі й завжди казав правду живим. Вона - військовослужбовиця, яка після його загибелі біля Кліщіївки 19 лютого [ . . . ]
24 листопада у Польській медичній бібліотеці в Києві відкрилася виставка «Пам’ять, що єднає: лікарі польського походження в історії Києва». Експозиція розповідає про десять науковців, лікарів, фармацевтів і меценатів польського походження, які у ХІХ– [ . . . ]
Село Степок на Київщині. Віта Аркадьєва прокидається не від будильника, а від думки: чи вийшов сьогодні на зв’язок її чоловік, старший сержант 26-ї окремої артилерійської бригади, який роками воює без ротації. Поки він тримає лінію фронту на сході, в [ . . . ]
Макс і Жанна були разом дев’ять років. У них - маленький син Артем, плани на весілля, розмови про майбутнє і просте людське щастя. 24 листопада він сів у мікроавтобус біля військкомату й поїхав на війну. 26 березня його не стало. Йому було лише 27. [ . . . ]
Коли в домі двоє дітей, а тяжко хвора донька - за кордоном, логіка підказує: тримайся за кожну крихту спокою. Але Павло, чоловік Катерини з села Григорівка на Київщині, зробив інший вибір. У січні 2023 року він став до лав десантно-штурмових військ. [ . . . ]
У кожної війни є передова, яку не побачиш у новинах. Це передова в серці. Саме там живе тиша, що болить, і сила, яку не просиш, але мусиш мати. Анастасія Спасиба з Обухова втратила свого чоловіка, молодшого сержанта Олега Спасибу, який загинув, ряту [ . . . ]
У перший ранок повномасштабного вторгнення він обійняв доньку й сказав:«Слухайся маму, настав час захищати Україну, щоб дітки могли жити в мирній країні», - поцілував її й пішов. За рік його вже не стало: 19 лютого 2024 року снайпер Артем Журавський [ . . . ]