На вирішення проблеми із експортом зерна можна подивитися під іншим кутом
На вирішення проблеми із експортом зерна можна подивитися під іншим кутом.
Так, аграрним підприємствам (дрібним, середнім і навіть дуже великим агрохолдингам) потрібно продати зерно, щоб мати кошти. Так, Україна зацікавлена в експорті. Але ряд країн в Африці та на близькому сході критично залежні від українського зерна. Питання вже не в грошах, а у виживанні.
На сьогодні, аграрій навіть, якщо хоче експортувати зерно, то отримує перепону у вигляді відсутності зерновозів або дуже дорогої логістики від 3 тис. євро за 20 тон зерна. Транспортні компанії аргументують високу ціну низькою пропускною здатність прикордонних пунктів з очікування по 5 діб в одну сторону та дорогою вартістю пального. Чи це глухий кут?
На мою думку, якщо відходити від більшої проблеми, тобто від можливого голоду в країнах, залежних від експорту українського зерна, то її вирішення може існувати в іншій площині. Наприклад, надати цільову фінансову допомогу аграріям на транспортування зерна по експортним контрактам, на збільшення пропускної здатності пунктів пропуску на кордонах та на будівництво підземних зерносховищ. Так це дорого, але чому проблему можливого голоду світові лідери хочуть вирішувати за рахунок українців? Ми вже і так заплатили і досі платимо непомірну ціну, а нам пропонують домовлятися про вивіз зерна з окупантами, замість того, щоб запропонувати альтернативний шлях без портів. Порти будуть після Перемоги.
Мене дуже бентежать ці перемовини з росіянами по розблокуванню портів, які тягнуть за собою розмінування і взаємний контроль з агресором, про що пишуть вже декілька днів ЗМІ. Цілком зрозуміло, що ці перемовини в такому ключі більше потрібні росіянам, щоб зупинити звільнення Херсонщини і тим, хто хоче зберегти путіну ліцо, аніж Україні.