Ми не маємо мовчати, замість того щоб говорити голосно
Останні вересневі дні в Україні і навіть більше в світі говорили про інцидент який відбувся в парламенті Канади під час візиту до нього Президента України. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог кандидата наук із соціальних комунікацій, доцента Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, ГО Платформи “Суспільство. Медіа. Правозахист та Медіація” Олега Джолоса.
Як відомо в цей день до парламенту запросили Ярослава Гуньку, який воював у дивізії СС «Галичина». Підрозділ «Галичина» з 1943 до 1945 року воював у Другій світовій війні у складі «Ваффен-СС» Німеччини. У ньому служили переважно українці з Галичини, Франківщини та Волині. До цієї дивізії неоднозначно ставляться у всьому світі. Одні вважають їх героями, інші – колаборантами й воєнними злочинцями. Через прикру дипломатичну помилку (думаю що запрошувати колишнього вояка було саме помилкою з боку дипломатів) справедливо обурилися і в самій Канаді, і в Європі, зокрема у Польщі, але найбільше в …росії. Точніше «за парєбріком» не обурились, а зраділи, на повну скориставшись ситуацією щоби ще раз нагадати світу про «бандєровцев». І понеслося: знову на футбольних стадіонах банери щодо нібито «українських неонацистів», і при цьому УЄФА повертає на офіційні змагання «юношей» з росії ну «діти ж не винні»?! Знову в «свободной» пресі крупним планом шеврони наших військових підрозділів, а путін і його прислужники зі своєю збоченою ідеєю «денацифікації України» тут як тут. Тільки при цьому чомусь багато хто у вільному світі забуває кого саме треба денацифіковувати у XXI столітті. Хіба це не росія своєю військовою армадою вторглася в сусідню країну, вбиває мирних людей в мирних містах, розлучає дітей з їхніми батьками….
Ми, українці, не маємо проковтнути цю прикру ситуацію, якою скористався наш ворог. Ми маємо не менш голосно нагадати світу про злочини радянського режиму проти українців, євреїв, поляків… в роки голодомору, під час другої світової війни, та сталінських репресій. Це добре що про це говорять на своїх лекціях Тімоті Снайдер та Сергій Плохій, але чи чують про це окрім академічних та університетських кіл Йеля та Гарварду. Саме з-за того що ми мовчимо, або говоримо не достатньо, ми знову терпимо поразки в царині стратегічних комунікацій.
29 вересня, менше ніж через тиждень після канадського інциденту, була чергова річниця трагедії Бабиного Яру – одного з найжахливіших символів Голокосту.
У 1941 році впродовж двох днів, 29-30 вересня, в окупованому нацистами Києві було масово розстріляно кілька десятків тисяч мирних мешканців, у більшості євреїв. Протягом наступних десяти днів есесівці вбили майже все єврейське населення Києва – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, вбито 100 – 150 тисяч людей – євреїв, ромів, караїмів, військовополонених, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних, яких окупанти вважали «зайвими». Ми з вами і весь цивілізований світ багато почули про річницю цієї трагедії?! Про старого хворого воїна (якщо дійсно воїна) Ярослава Гунька в канадському парламенті, як на мене, було значно більше інформації в медіапросторі
Завжди коли йду на роботу зі станції метро «Дорогожичі» в Інститут журналістики повз Бабій Яр, то відчуваю смуток… Добре якщо б усі ходили на роботу повз Бабій Яр!
Як на мене трагедію Бабиного Яру за правом можна прирівняти до злочинів сучасної росії на території України. І про це має щодня чути увесь світ.