Проєкт для українських біженців в Ольштині «Діти літа»

Проєкт для українських біженців в Ольштині «Діти літа»

Під час шкільних літніх канікул в Ольштині провели культурно-розважальний проєкт для українських біженців «Діти літа». Діти віком від 8 до 13 років безплатно брали участь у розважальних, освітніх, мистецьких, спортивних, інтеграційних заняттях. Захід вдалося організувати завдяки громадським, зокрема благодійним, організаціям, а також різноманітним установам й окремим людям, які долучилися до цього благодійного заходу. Проєкт «Діти літа» в Ольштині здійснили насамперед за підтримки Пункту допомоги біженцям та мігрантам «Карітас» РКК в Ольштині. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Наше Слово.

– Головна мета  заходу – щоб у дітей залишилися незабутні, приємні враження про літні канікули, щоб вони познайомилися з новими друзями й менше часу витрачали на ігри в телефоні, – розповідає педагогиня проєкту Тетяна Бакоцька. Проєкт був скерований на виховання дітей з урахуванням українських і водночас європейських цінностей.

Організатори та вихователі особливу увагу приділяли вивченню української мови. 

– Чимало учасників віком від 8 до 11 років не вміли читати українською мовою, – зазначає Тетяна Бакоцька. – Деякі з них навіть не знали всіх літер. Їх не встигли навчити читати вдома, в українських школах. Спочатку була пандемія. Пізніше почалася повномасштабна війна. Ці діти переважно з російськомовних родин. Їхні батьки не могли й надалі не можуть їм допомогти, бо самі не вміють читати й розмовляти українською мовою. Протягом тижня мені вдалося навчити дітей читати по складах. Вони обіцяли, що й після закінчення проєкту будуть вчитися рідної мови, щоб говорити краще й самостійно читати українські тексти.

Діти також мали можливість покращити польську та англійську мови на розмовному рівні. Наприклад, викладач Інституту літературознавства кафедри англомовних літератури й культури Вармінсько-Мазурського університету Тревор Хілл підготував лялькові вистави, співав українські народні пісні англійською мовою, як-от пісню «Ой, у гаю при Дунаю». На одне із занять запросили польського волонтера Пьотра Палінського. Він у квітні 2022 року започаткував благодійну акцію, в межах якої подарував українським дітям понад 1000 велосипедів і продовжує це робити дотепер. Якщо хтось має зламаний велосипед, або такий, яким давно не користується, то віддає Пьотру Палінському. Він їх ремонтує й дарує українським дітям та їхнім батькам. Під час зустрічі з ним учасники проєкту також отримали велосипеди, а після розповіли про те, що для них означає цей подарунок. 12-річний Максим Цимбал сказав: «Пан Пьотр мені подарував майже такий самий велосипед, як той, що залишився удома. Я дуже щасливий, бо моя мрія здійснилася».

Діти ходили також до кінотеатру. Дивилися фільми польською мовою, бо вже не потребують українського перекладу.

На заняттях з арттерапії діти ділилися своїми радісними й тривожними думками про життя в Польщі, спогадами про життя в Україні, розповідали про своїх друзів, однокласників, домашніх улюбленців і війну, яка раптово змінила їхнє життя. Усі учасники групи, відколи приїхали до Польщі після початку повномасштабної війни, жодного разу не їздили в Україну. Про те, чому він хоче повернутися додому, емоційно розповідав 10-річний Артем Кучерук із Києва:

– Я знаю, що нас там будуть обстрілювати, що восени й узимку не буде світла та нам буде холодно. Боявся, що буде треба ставити у квартирі палатку й ночувати там в спальних мішках, щоб зігрітися. Хоч удома завжди краще. Удома мені ніколи не було сумно. І так хочеться до рідного Києва.

За словами Тетяни Бакоцької, можна було чітко простежити три напрями взаємодії учасників проєкту з іншими дітьми, де відчувається забагато жалю і вразливості: однокласники, друзі, знайомі, які залишилися в Україні; українські діти, які живуть у Польщі; польські діти. 

– Часто ці способи спілкування дуже непрості й діти кажуть, що їм комфортніше бути наодинці, з телефоном, а не поруч з іншими дітьми, бо «вони чомусь не такі, як я, вони мене ображають», – наголошує Тетяна Бакоцька. – Тому під час таких зустрічей ми говорили, зокрема, й про те, що не буває ідеальних людей. І ми також не ідеальні. Ми теж можемо ображати інших людей свідомо чи несвідомо. Часто навіть не розуміючи, що хтось може образитися. Ми забуваємо похвалити когось, сказати добрі слова. Натомість критикуємо, засуджуємо. Тому кожного разу, коли хтось нас ображає, з’являється можливість навчитися прощати, співчувати, проявляти любов. Це також спосіб навчитися контролювати емоції й стати кращими.

Мама 12-річної учасниці проєкту Роксолани Кравець – Лариса – розповіла, що чи не найбільше діти раділи тоді, коли для них організовували екскурсії, наприклад, до папугарні. Там учасники побачили чимало екзотичних птахів різних кольорів та розмірів, дізналися цікаві факти про їхнє життя в дикій природі. Папуг можна було годувати, вони сідали на плече або на руки. 

Діти також відвідали виставку в галереї «Стара ратуша», де представлено результати роботи Міжнародного типографічного проєкту «CopernicusPress». Вони дізналися, що сучасні художники-ентузіасти почали відновлювати й популяризувати естетичну цінність ручного друку. Це мистецтво в його традиційному вигляді майже зникло наприкінці ХХ століття – друкарські машинки здавали на брухт, дерев’яні літери спалювали. Для виставки в Ольштині завдяки мистецтву ручного друку в студіях Польщі, Нідерландів, Великої Британії та Японії було створено роботи, присвячені діяльності видатного астронома Миколи Коперника, який народився 550 років тому. Учителем і наставником Миколи Коперника був українець Юрій Дрогобич. 

Дітей та їхніх батьків до своєї зеленої туристичної садиби запросив підприємець Януш Койрис. Він допомагає українцям від початку війни у 2014 році. Діти їздили на конях, разом співали українські пісні, танцювали, смажили ковбаски й уперше в житті спробували багато національних польських страв та солодощів, які тут приготували спеціально для гостей з України. 

Найкращі враження в учасників залишилися й від поїздки на ранчо Януша Койриса, й від інших заходів, що відбулися в межах проєкту. На жаль, зараз уже немає можливості брати участь у подібних безплатних просвітницьких ініціативах. Тому такі зустрічі є справді дуже важливими. 

– Дякуємо всім людям у Польщі, які досі роблять чимало добрих справ, щоб нашим дітям було тут затишно й безпечно, – говорить мати учасниці проєкту Лариса Кравець.