Дуже довга та складна дорога до Польщі – із Закарпаття
Шеф-редакторка Україно-Польської медіаплатформи (UPMP) Анна Стожко для багатомовного онлайн видання про Україну як частину Центральної Європи Infopost про складну логістику між Закарпаттям та Польщею. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Infopost.
Нещодавно читачі Infopost мали можливість бачити статтю Андрія Шекети про довгу дорогу до Польщі. Хочу поділитися своїм досвідом добирання до різних точок Польщі з Ужгорода.
Із Закарпаттям мене пов’язує давня історія. Скажімо так: періодично я тут живу, син мій народився в Ужгороді, я маю кумів та друзів, знаю місто. Коли почалася війна, ми прожили з сином в Ужгороді понад рік – як вдома.
За час перебування на Закарпатті я часто їздила у робочі поїздки: на форуми, конференції, ділові зустрічі, місії в Польщу. Машину я маю, але сама за кермом в досить складній дорозі через гори в різні пори року – це нерозсудливо. Я шукала автобусні чи залізничні сполучення – усі можливі й неможливі шляхи. Як виявилося, жодного автобуса до хоч би найближчого польського міста нема, варіант лише через Львів (!). Серйозно?.. Питання риторичне. Мабуть, не вигідно перевізникам.
Щодо поїздів ситуація така ж. Я думала про залізничне сполучення Ужгород-Кошице. Потягом доїхати до словацьких Кошиць, як найбільш раціонального перевалочного міста по дорозі до Польщі, виявилося, можна теж лише з Чопа чи Мукачева, що ускладнює добирання. Але якщо навіть це зробити, то прибуття потяга до Кошиць не збігається в усього 2 автобусами на день хоча б до польського Кракова.
Я пробувала відшукати маршрут автобусом Ужгород-Кошице, аби там пересісти на автобус Кошице-Краків. Однак тут теж мій досвід виявився гірким: одного разу, коли рейсовий автобус простояв на УКРАЇНСЬКОМУ кордоні додаткових 2.5 години, такий варіант надалі для мене відпав автоматично.
А знаєте чому нас тримали на кордоні? Бо більша частина пасажирів автобуса просто МУСИЛА перевезти побільше сигарет. Останньою краплею для мене стало звернення пані в автобусі, аби я взяла кілька пачок як свої. Але так вона зверталася до кожного пасажира, дихаючи в обличчя своїм несвіжим подихом.
Довелось обирати інший маршрут
Дякуючи моїм закарпатським друзям і родичам, які давно живуть в Словаччині й працюють лікарями, я добиралася до КПП Малі Селменці. Чому не машиною? Тому що організованої стоянки для машин там нема, на відміну від цивілізованого паркінгу зі словацького боку. Чому не їхала на таксі? Бо жодне таксі не хотіло їхати до КПП по тому, що мало б бути дорогою. А дівчині з валізою їхати автобусом, який курсує раз на годину-дві – то не варіант.
У Словаччині мене зустрічали машиною родичів, люб’язно гостили у себе, а рано-вранці мусили везти на залізничний вокзал в Прібєнік. Звідти півтори години Інтерсіті мчить до Кошиць. Але ж бувало, що він теж спізнювався. Двічі я мала ситуацію, коли могла через це не доїхати вчасно до Польщі. Одначе з Кошиць двічі на день є комфортні автобуси. Мінімум 5 годин – і я в Кракові.
Мені довелося їздити так часто і довго. В одній із таких поїздок я втратила свідомість, в іншій — стояла 40 хвилин вночі на морозі перед дверима вокзалу в Кошице, який закривають з півночі до 3:15 ночі. Доводилося не лише мерзнути, але й відчувати небезпеку серед людей, зовнішній вигляд яких насторожував. А ще одного разу взимку автобус зупинився серед гір, бо зламався.
Зараз згадую це все і задумуюсь, як же важко це було! Чи так має бути?..
Я в Ужгороді маю дуже дружні відносини з членами Товариства польської культури ім. Гнєви Волосєвич, серед яких багато хто з великою радістю хотів би відвідувати своїх друзів чи родичів в Польщі. Однак це НЕРЕАЛЬНО, поки хтось зі знайомих з Ужгорода не їхатиме машиною та матиме вільне місце для додаткового пасажира з багажем.
Від самого початку мого перебування на Закарпатті під час війни мене дивувала така ситуація з логістикою: спільний кордон, море гуманітарної допомоги від Польщі, стабільні контакти влад двох країн, а транспортне сполучення – на рівні нуля!
З великим сподіванням чекатиму зрушень у справі відкриття українсько-польського КПП на Закарпатті. Впевнена, обидві сторони зацікавлені у зручному новому сполученні між сусідніми країнами. Побачимо, чи стаття пана Шекети – це позитивний дзвіночок-передвісник, чи просто логічне бажання дати закарпатцям можливість у ХХІ столітті пересуватися більш прогнозовано, комфортно та вигідно.
Анна Стожко
шеф-редакторка Україно-Польської медіаплатформи (UPMP), для Infopost.media
* Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».