У серці Михайлівського монастиря відкрили археологічний простір із залишками церкви XII століття

18 травня, у Всесвітній день музеїв, у Михайлівському Золотоверхому монастирі відкрили музейно-археологічний простір «Надбрамна церква та Київ X–XIII століть». Відтепер можна оглянути залишки монастирської брами і надбрамної церкви, які залишалися сховані під землею майже дев’ять століть.

Простір розташований над фундаментами Надбрамної церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря — споруди XII століття, яка одночасно слугувала вхідною брамою. Археологи дослідили цю ділянку ще у 1998–1999 роках під керівництвом доктора історичних наук Гліба Івакіна, коли відбудовували дзвіницю та собор.

Археологи розкопали фундаменти надбрамної церкви, абсиду та два склепи, один із яких містив людські останки. Розкоп накрили захисним павільйоном, планувалася музеєфікація… Але про цю пам’ятку надовго забули.

До неї повернулися лише після оновлення команди ДІАЗ «Стародавній Київ».

«Все почалося з того, що до мене звернувся археолог Іван Зоценко із проханням оглянути фундаменти колись розкопаної надбрамної церкви. Тоді все нагадувало купу піску на пляжі… Цим піском колись законсервували історичні фундаменти», — згадує керівник заповідника Роман Маленков.

Історики розповідають, що перш ніж з’явилася брама монастиря, це місце слугувало могильником — у X–XI століттях. Потім збудували дерев’яну браму, яку в XII столітті замінила мурована. Фундамент із бутового каменю тримав на собі стіни з цегли-плінфи, а над самим проїздом стояла одноапсидна церква довжиною майже 11 метрів. До неї вели сходи з двох бічних камер. Інтер’єр прикрашали фрески та мозаїчні ікони — кубики смальти, знайдених під час розкопок, свідчать про пишне убранство, гідне князівського храму.

Монастир Дмитрівський, пізніше перейменований на Михайлівський, заснували за часів княжіння Ізяслава та Святополка — нащадків Ярослава Мудрого. Браму зруйнували (просто спалили) під час монгольської навали у грудні 1240 року, а її рештки остаточно розібрали лише у XV–XVI століттях.

«Це витоки Михайлівського Золотоверхого монастиря, який зараз фактично є головним храмом України. Такі релікти домонгольського Києва дуже нам цінні — їх не так багато лишилося в місті», — каже Олена Попельницька, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник «Центру консервації предметів археології» КМДА.

Роман Маленков уточнює, що відомо про три надбрамні церки — Печерську, на Золотих воротах і тут, у Михайлівському.

Те, що ці мури взагалі збереглися до наших днів, — окрема історія. У XIX столітті Київ переживав масштабний будівельний бум: зводили нові будівлі, і більшість середньовічних археологічних пам’яток у місті було знищено безповоротно. Монастирська огорожа стала природним захистом — будівельна лихоманка сюди просто не дісталася.

«Активне будівництво XIX століття все руйнувало: прокладали комунікації, перебудовували. А тут, на території монастиря, все законсервувалося, бо будівельний бум XIX століття сюди не дійшов», — пояснює Попельницька.

Повторне розчищення і консервацію фундаментів проводили спільно Інститут археології НАН України, ДІАЗ «Стародавній Київ» та Київський науково-методичний центр з охорони пам’яток.

Під час робіт були свої цікаві знахідки. Як, наприклад відбитки лап давніх київських собак: перед випалюванням сформовану з глини цеглу сушили просто на землі, і пси гуляли по ній як хотіли. Також натрапили на плінфу зі слідом дорослого чоловіка. Археологи припускають, що це був своєрідний автограф. Минуло дев’ять століть, а ці сліди в історії дійшли до нашого часу.

Аби привести об’єкт до ладу, провели близько двох десятків волонтерських толок. До них долучилися ГО «Україна Інкогніта», ГО «Сміливі відновлювати», VIHAREV Architects & Engineers, які забезпечили 10 тон гравію, та інші партнери. Центр консервації предметів археології облікував пам’ятку й надав інформаційні банери та стенди. На них відображено давню історію міста.

До слова спільнота «Сміливі відновлювати» відома тим, що допомагає розбирати завали та відбудовувати будинки, що пошкоджені внаслідок російської агресії. А тут вони допомогли зберегти те, що намагався стерти час.

Найближчим часом у просторі облаштують також експозицію з археологічними знахідками — наразі їх впорядковують та атрибутують. Крім того, майданчик стане базою для тематичних виставок.

Надбрамна церква стане частиною екскурсійного маршруту Музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря. Втім, команда заповідника вже думає про наступний крок. Ще однією точкою на цьому маршруті може стати льох 1713 року — найстаріший із відомих у Києві підземних льохів подібного типу. За словами Романа Маленкова, підземелля вражає: нічого подібного як музейний простір у місті досі не існує.

«Я впевнений, що ми дійдемо згоди — і там буде музей-льох із діжками й експонатами, які розповідатимуть, як цей простір використовували монахи», — каже він.

Перемовини щодо майбутнього льоху ще тривають, але в заповіднику налаштовані оптимістично.

Історія Надбрамної церкви — це і привід поговорити про те, наскільки важливо зберігати археологічні пам’ятки та робити їх доступними для людей. Олена Попельницька навела приклад сусідів. У Кракові підземна частина середньовічного міста під Головною ринковою площею законсервована, музеєфікована і щороку приваблює тисячі туристів. Подібний підхід є і в чехів. Там збереження історичного підземного простору давно стало нормою, а не винятком.

В Києві вдалі приклади вже є: Печерська брама на Майдані Незалежності, консервація трапезної церкви XII століття в Києво-Печерській лаврі. Збереження мурів Надбрамної церкви Михайлівського монастиря — ще один крок у цьому напрямку.