Набридло вже читати про психологічні проблеми американського генія-авантюриста, краще вже поговорити про вітчизняні технологічні проблеми
Людство часто заходить в технологічні та/або наукові тупики. Навіть постійно.
Абсолютна більшість мешканців Землі протягом століть була свято переконана у тому, що Сонце обертається навколо Землі, а не навпаки. Незгодних спалювали, причому не репутаційно, а буквально. Серйозні вчені тисячоліттями намагалися винайти еліксир безсмертя. Спроби досі тривають, між іншим. Героїн та кокаїн багато років вважалися лікарськими засобами та мали офіційні дозволи від державних інституцій як цілком безпечні для здоров’я.
Якщо говорити про більш сучасні, але зрештою помилкові технології, то можна згадати HD-DVD, MiniDisc, 3D-телебачення та навіть нібито революційний Segway.
Але усі ці невдалі спроби впровадження начебто передових технологій – були переважно приватними ініціативами, або просувалися окремими особистостями з наукового середовища. І аж ніяк не державними інституціями.
А от сучасна Україна намагається знищити цей шаблон.
В Україні для запуску рукотворної ІТ-революції створюється окреме міністерство, яке за надринкові гроші платників податків наймає великий штат програмістів, парників та дизайнерів. Уся ця революційна міні-армія створює та агресивно нав’язує громадянам новий загально-національний програмний додаток. Попри численні проблеми з функціональністю, стабільністю роботи та з безпекою додатку, йому законодавчо надається статус «аналогу офіційних документів, які засвідчують особистість громадянина». Екзальтована частина молоді, техно-гіки, лоялісти влади та просто недалека публіка перебувають у захваті від такої гіпер-ініціативності держапарату, не замислюючись над неприродністю самої ситуації.
Коли державний апарат займається створенням нового продукту та просуванням нових технологій – це нонсенс. Парадокс. Тому що роль державного апарату – накладання розумних обмежень, встановлення правил співіснування людей у суспільстві, контроль за їх виконанням та покарання порушників. Всьо.
Все інше – нераціональне витрачання коштів платників податків (розпил). Представники влади мають знаходитись в ар’єргарді прогресу, а не в авангарді. Не бігти попереду всіх по мінному полю з шашкою наголо, а йти позаду, за найповільнішими, уважно придивляючись та прикидаючи як зробити нові технології корисними усім, а не лише окремим верствам. Не повинен футбольний захисник стрімголов кидатися в атаку.
Але навіть не це головне – це лише якийсь там моральний аспект проблеми. Ідеологія стосунків нарід-влада, так би мовити.
Головна ж проблема полягає у тому, що виходить тоді, коли держава намагається штовхати технологічний прогрес, а не навпаки.
В Україні створено офіційний електронний аналог засвідчувальних документів. І головна проблема у тому, що він не завжди працює. І хтозна коли відвалиться. І коли збій «електронних документів» станеться наступного разу. «Нестабільність» це називається.
І це є катастрофою для самого поняття «державний документ, що засвідчує особу».
Якщо у тебе в кишені паперовий/пластиковий паспорт – він гарантовано «працюватиме» завжди та скрізь: вночі, на свята, під дощем та снігом, на кордоні, у посольстві, у нотаріуса чи в суді. Йому не страшні «раптові потужні кібератаки», «ваша операційна система не підтримує…», «несумісне програмне забезпечення», він не залежить від швидкості та якості «техпідтримки». Навіть війна та ракетні удари не заважають йому повноцінно засвідчувати особистість громадянина будь-де, будь-коли. Або громадянин був живий-здоровий та документ більш-менш неушкодженим.
Адже фізичний паспорт у твоїй кишені – абсолютно та повністю самодостатня річ.
Чого не скажеш про «е-паспорт». Розрядився телефон, зник Інтернет, десь зависла чиясь «система» – і капець, нема в тебе «паспорту». Вдарила ракета по дата-центру – знов нема «паспорту». «Оновлення програмного забезпечення», «ми в процесі переїзду на новий більш захищений хостинг», «реєстри відключено з міркувань безпеки» – на все це щасливий власник е-паспорту ніяк не може вплинути. І не може знати коли знов станеться щось подібне. Не може сам планувати своє життя. Змушений сліпо довіряти невідомим йому особам з невідомим йому рівнем кваліфікації.
Висновок простий: впровадження технологічних досягнень у державній сфері доцільне лише після їх апробації та кількарічної перевірки ефективності у комерційному секторі. Як це було, наприклад, після винаходу комп’ютерів приватними компаніями IBM та Apple. І ще у тисячах інших випадків у «технологічно розвинутих країнах».
В Україні ж за три останніх роки на тупиковий проект «е-паспорт» витрачено мільярди гривень. Які можна було витратити на оборону, ТрО та ЗСУ, наприклад.
Але «е-паспорт» продовжує залишатися офіційним аналогом справжніх засвідчувальних документів. Цей Закон України ніхто не відміняв.
Зграя ініціативних невігласів просто проігнорувала серйозні ризики, про які їх відпочатку попереджали розумні люди. А ризики таки реалізувалися.
Питання: чи хтось колись за це відповість?
Вже бачу саркастичні посмішки. Адже визнавати помилки та карати винних – це так не по-українські. Значно зручніше переслідувати тих, хто нагадує про відповідальність за завідомо хибні рішення.
Але замість визнати помилки, горе-жижиталізатори згребли докупи залишки остаточно зруйнованої агресором «кібер-стіни», залізли на той горбок і нумо розмахувати прапором «Ми вистояли!»
Сподіваюся, усім зрозуміло, про який проект йде мова.
Не сумніваюся, що якісь його елементи колись будуть визнані корисними та будуть використані для справжнього розвитку та цифровізації (а не для їхньої адміністративно-командної імітації).
Як, наприклад, свого часу випадково відкрили пеніцилін під час досліджень стафілококу. Або були зроблені хімічні відкриття під час спроб алхіміків перетворити свинець на золото.
Але до того часу ще хтозна скільки ще триматися, усвідомлюючи безсилість знань та розуму перед тупою силою та безмежною нахабністю.
Як відомо, найтемніша ніч – перед світанком.
Але чи зараз вже найтемніша ніч?
Я не певен.
P.S.: Картинки не на тему допису, але ідеологічно десь поряд.
