Аркадіуш Андрейков «Тихий меморіал»
Мене захоплюють старі фотографії, це моє джерело натхнення… Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Польське радіо.
Кожен, хто подорожував Підкарпаттям напевне мав нагоду побачити таку доволі виняткову річ, а саме сільські стодоли, господарські приміщення з художніми розписами, на яких зображені люди, колишні мешканці даного села, даної оселі. Автором цих муралів є польський художник із Cяніка Аркадіуш Андрейков. Розписи створювалися у рамках проекту «Тихий меморіал». Сьогодні ми хочемо розповісти про цей проект і його автора.
На зв’язку з нашою студією – Аркадіуш Андрейков, вітаю, а будемо говорити про цикл «Тихий меморіал», який ви створили в 2017 році. Нині фактично в 20 селах Підкарпаття ви залишили такий свій слід, свій підпис. Це таке небуденне явище, коли з сільських стодол споглядають на нас люди старі, молоді, діти, тварини. Герої ваших розписів, це ті, кого вже немає серед живих, але вони все-таки існують, бо їхня присутність є дуже відчутня, а враження від зустрічі з ними – доволі таки сильні.
Хочу запитати, що ви сьогодні думаєте про той етап своєї творчості, в яких категоріях ви його для себе окреслили б – чисто технічних, візуальних, чи може є закладене якесь повідомлення для нас, одержувачів?
Аркадіуш Андрейков: Із перспективи двох років, коли я малював цей проект, я стверджую, що це найкращий набір робіт, які я зробив. Я дуже до них прив’язаний. Тут напевне зійшлися дві мої дороги з попередніх років. Одна із них формальна, яка зосереджувалася на тому, що я, із самого початку, шукав завжди дивне, незвичайне підґрунтя на якому міг би робити свої розписи. Мене цікавив матеріал, на якому природа вже встигла відбити свій слід, зазначити свою присуність, чи це на стіні, чи бетоні, чи колоді. Отже, у певному сенсі, якась частина цієї картини вже була, я лише додавав до неї постаті. Мене завжди супровожував пошук нетипової бази для розпису. А друга річ – мене захоплюють старі фотографії, це моє джерело натхнення.
Старі фотографії стали провідним мотивом вашої творчості?
А.А.: Що цікаво, тепер, після цих двох років, я помічаю, що розмальовуючи стодоли у мене помітний більш сентиментальний підхід до конкретних фотографій і конкретних історій людей. Ця сентиментальність впливає на підбір фотографій, при тому я вибираю фотографії кращої якості, чіткіші, що в свою чергу дозволяє мені стоврити реалістичніший образ. Раніше це відбувалося доволі хаотично, що теж зумовлено було часом. Протягом півроку я намалював на стодолах 19 картин, а мав зробити лише 7. Але я захопився і малював поки вистачило снаги.
Я додумуюся, що ви малюєте досить багато, шукаєте нові техніки, нові способи вираження вашої творчості. Говорите про те, що у вас як художника відбулася певня зміна, певна транспормація. Що сталося під впливом реалізації цього проекту?
А.А.: Напевно відбувся технічний розвиток. Я бачу, що з кожним роком, а це вже третій рік поспіль, ці мої роботи, розписи на стодолах, стають дедалі кращими, дедалі більш допрацьованими, і я сам довше готуюся до цього творчого процесу. Зараз для мене має значення локалізація самої картини, те, де вона буде розміщена. Це, що я роблю, напевне ідентифікується з історією не лише самої місцевості, але й конкретного об’єкта. Ось прикладом може слугувати вчорашній день, коли я виконав на стодолі поблизу хати портрет господаря цього обійстя. Точніше, це портрет його та його матері, якої вже нема. Мама тримає його на руках, а фотографії на якій я базував, понад 50-ть років.
І це має дуже сильний емоційний посил. Хочу запитати про те, які є відгуки місцевих мешканців тих сіл, в яких ви працювали. Бо звичайно з господарем була співпраця. Натомість, як реагували місцеві, приходили, дивилися, що ви робите, як працюєте, підтримували вас чи радше трималися на відстань?
А.А.: Радше підтримували. Навіть підтримували технічно. Якщо в родини, де я працював, чогось не було, тоді місцеві завжди мені організували руштовання, або якесь обладнання. Перші роботи були доволі виразні, сповнені почуттів, переживань. Ці портрети були темними, тепер вони позитивніші. Я теж вибираю фотографії, у яких є це світло. По селах говорили про мене, що я той, хто розмальовує духів, але радше люди мене підтримували і допомагали. Ніяких негативних ситуацій, чи відгуків не було. Люди фотографуються з цими розписами, дають мені знати, що бачили їх.
Я можу підтвердити, що ці ваші розписи гарно вписуються в місцевий краєвид. Щоправда, бачила їх не багато, але вони неймовірні, дуже зачіпають, бо і кожен може в них бачити те, що хоче. Ви кажете, що вас інспірують фотографії старих людей, бо їхні обличчя наповнені контрастами світла, тіні, що це дозволяє вам доволі шкидко накреслити характер цієї людини. Мені цікаво, чи ви базували виключно на фотографії, чи теж за фотографією йшла конкретна історія? Запитую про це, бо на одних ваших розписах люди мають чіткі риси обличчя, на інших ледь помітні якісь мазки. Складається враження, що чогось не сказано, не закінчено. Чи такий був ваш художній замисел, чи просто стільки, що ви бачили на фотографії, стільки й намалювали?
А.А.: Напевне, інколи, якість фотографій залишала бажати кращого, і при таких колективних портретах, оскільки на малих фотографіях багато було осіб, природно, їхні обличчя ставали дуже малими. Кожну фотографію я заново друкував. І не завжди результат був таким, як хотілося б. З іншого боку, такою була моя концепція. На початку, ці мої роботи були дуже промовисті, експресивні, такі дещо недоокреслені. Я хотів залишити поле для інтерпретації, залишити глядачеві можливість побачити своє. На перших порах концепція була такою, що портрети будуть дуже прозорими, що я, якомога більше залишу цієї тканини старого дерева, нехай обличчя з портрету проникається з вузлами, дірками в деревині, його фактурою і кольором, тому обличчя були майже прозорими. Тепер я хочу дещо по-іншому до цього підійти, більш реалістично малювати і краще підбирати фотографії.
Чи малюючи колективні портрети ви вибирали героя картини? Розумію, що вивчаєте риси обличчя, пози, можливо самі дописуєте історію людини яку малюєте. Отже, був герой, чи радше ви дивилися на картину як на цілість?
А.А.: Я впевнено можу відповісти, що я дивився на картину, як на цілість і не вибирав ніякої людини. У цьому проекті я теж ніколи не малював однієї людини, завжди це були сімейні, колективні фотографії. Я підбирав фотографію так, щоб вона композиційно підходила до даного об’єкта. Для мене найкращими були бічні стіни, ці, доволі високі, прямокутники з трикутником на горі. Те, що захоплює мене у старих фотографіях, це пози людей, композиція, фотографії ніколи не були випадковими, вони були допрацьовані, персонажі відповідньо розміщені, їхні пози продумані, люди виглядали теж на таких стриманих, можливо були схвильовані дуже. Фотографування не було повсякденною подією, а неначе святом. А отже, це теж вагомий аспект. Тут механізм такий, що я насамперед отримую стіну, на якій буде розпис, а далі кілька різних фотографії з даної місцевості. Я готую проект в комп’ютері, створюю такий собі колаж, як усе це буде виглядати більш-менш, і вже тоді беруся за роботу. Тобто, якось особливо я не вникав в окремі постаті. Кожну стіну я малював упродовж одного дня, тому навіть не надто був час на те, щоб дуже заглиблюватися в персонажів. Це, назагал, дуже важка фізична робота на висоті, все треба розрисувати, розмалювати. Тобто не дуже є час зосереджуватися на героях зокрема. Але згодом, вже коли картина готова, коли бачу кінцевий результат, звичайно помічаю, що хтось вийшов у мене краще, а хтось дещо гірше.
Можливо запитання вкрай банальне, проте мені цікаво, чи якась із цих робіт особливо вам близька?
А.А.: Мені здається, якось так можна поділити, що є роботи, які я вважаю кращими і, скажімо так, гіршими, чи то менш вдалими. Напевне, у мене сентимент до роботи в Залужі, де навіть не до кінця відомо, хто там на цій фотографії є. Це пара людей літнього віку, вони у старих строях, що характерні були для цієї місцевості, і вони тримають один одного за руки. Напевно ця фотографія мені близька. Натомість у мене все доволі швидко змінюється, розвивається. Зараз мені найбільше подобаються ті речі, які я роблю тепер. А взагалі, то часто бува таке, що з перспективи часу, роботи, які я робив колись, нині я зробив би по-іншому.
Але, це якраз нормально для всіх творців. Скажіть, у такому разі, над чим ви зараз працюєте, що вас так захопило.
А.А.: Ну, знову ж таки стодоли. Що стосується цього тижня, то в мене зі стодолами гарячий час. Цих об’єктів на Підкарпатті безліч, отже мені є що робтити. Крім того, я реалізуватиму проект схожий на «Тихий меморіал», а точніше мурал «Мапа». Це подібний проект, але його виконуватиму в Сяноці, в моєму рідному місті. Я зосереджуватимуся на центрі міста, і там, у різних закутках, я хочу виконати мурали, також на знищених стінах. Це будуть фотографії старих мешканців мого міста. Фотографії будуть із приватних колекцій, з музею в Сяноці та з місцевого заповідника. Кінцевим результатом стане така совєрідна міська мапа, яка в своїй формі не зовсім нагадуватиме традиційну мапу, але центр міста можна буде розпізнати без проблем. І на цій мапі будуть вказані пункти з муралами та фотографія даного муралу і скан старої фотографії. Маю надію, з початком нового року вже все буде готово.
Більше робіт Аркадіуша Андрейкова можна побачити на: https://pl-pl.facebook.com/andrejkowarkadiusz/
Лідія Іванюх