Рух межи Поляками в краю против політики “польского кола” у Відни

Вчора відбулись у Львові збори робітників, скликані до салї ратушевої, щоби нарадити ся над становищем, яке треба займити всїм демократичним елєментам в Галичинї супротив правительственного проєкту реформи виборчої. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Збруч.

Вчора відбулись у Львові збори робітників, скликані до салї ратушевої, щоби нарадити ся над становищем, яке треба займити всїм демократичним елєментам в Галичинї супротив правительственного проєкту реформи виборчої. Збори відбули ся дуже поважно. Саля і ґалєрії були набиті публикою. Отворив збори Гудец, поясняючи их цїль. Иде о се, сказав, щоби робітники в Галичинї зазначили отверто становище своє в справі незвичайно важній, в справі проєкту правительственного, зміняючого дотеперішний закон виборчій. Предложенє ґр. Таффого заскочило сторонництва парляментарні нагло і всї, навіть ті, що доси називали себе поборниками поступових идей, були як би громом ражені. Партії “демократичні” і “ліберальні” получили ся з найгіршими реакціонерами против справи народу, против виміреня клясам працюючим так довго а дармо дожиданої справедливости. Отже тим більше мають робітники обовязок, зазначити в теперішну хвилю своє становище. Проєкт правительственний не вдоволює навіть десятої части справедливих домагань народу, однако, як на австрійскі відносини, єсть він значним кроком наперед і длятого робітники повинні єго повитати симпатично але рівночасно заявити, що на правительственнім проєктї не перестануть, але будуть бороти ся так довго, доки не наступить повна, нїчим необмежена рівноправність на поли політичнім і суспільнім. Відтак візвавши присутних до спокійного і поважного поведеня, предложив зібраним на провідника зборів друкаря Маньковского, котрого одноголосно вибрано. Покликавши секретарів удїлив провідник голосу головному референтови справи проєктованої реформи, Дашиньскому. Бесїда Дашиньского, виголошена з житєм, ядерно і краснорічиво тревала більше як дві години і викликала велике одушевленє у зібраних. Подаємо тут головні начерки бесїди після Kurjer-a Lwowsk-ого.

Кривда дїє ся людови від віків. Нинї той люд стремить з цїлою силою, щоби виеманципувати ся як з огляду політичного, так і суспільного. Ростуть идеї, котрі трясуть основами истнуючих порядків. Право загального голосованя єсть одним з найдужших средств оборони прав люду. Идеї політичної рівноправности люду назвав ліберал чи демократ польскій, Щепановскій, идеями катаринковими. Однако ті “катаринкові идеи” стали нинї пекучою квестією, стали вістрєм, котре поцїлило убійчо централістичну лївицю, сторонництво самолюбних консерватистів і коло польске, що доси вірне правительству, переходить нараз до найострійшої опозиції.

Схарактеризувавши досадно улеглість парляменту супротив правительственних сфер, сказав бесїдник дальше, що правительство стало нинї лїпшим лїкарем суспільних недуг, як різні сторонництва, що уважають себе представителями суспільности. Правительство уступило течіям, які появляють ся з незвичайною силою серед народів монархії австрійскої. Сто двацять тисячів робучого люду зібраного під червоним прапором в Пратері, а витаючого повози архикнязїв і плютократів окликом: “нехай живе право загального голосованя”, так вплинули на ґр. Таффого, що той мусїв заявити парляментови що діскусії над питанєм реформи виборчої не можна довше проволїкати. Аґітації по робітнях, аґітація по салях, де збирали ся робітники, була тим фактором, котрого правительство довше легковажити не мало способу. Загрожено навіть загальним страйком, а сей не вийшов би на добре тим сферам, котрі мають своїх представителїв в парляментї.

Відчитавши найголовнїйші точки проєкту правительственного, сказав бесїдник, що на першій погляд видає ся він поступовий. Однако в дїйстности не виповняє бажань працюючого люду. Але як на австрійскі відносини єсть він значним кроком наперед, хоч не зносить курій, не заводить права виборчого для женщин, чого робітникам з их становища треба домагати ся. Дотеперішний закон виборчій несправедливий, бо усуває переважну часть горожан держави від участи в житю публичнім, від рішаня прав і обовязків, котрим они мусять підлягати і виповняти, не маючи за се нїчого. Поминаючи женщини, річ стоїть нинї так, що більше як 2/3 части дорослих мужчин з загального числа населеня мають замкнені уста. Принцип цензуса, удїляючій право голосованя тим, котрі платять податки, почавши від 5 зр., єсть ворожій для свобід люду, ворожій для будучности держави. Супротив більшаня капіталізму, число платячих 5-ґульденовий податок стає чим-раз менше, широкі верстви, дрібнїйші промисловцї банкротують, капітал збираючій ся в руках нечисленних одиниць робить, що з кождим днем число тих, котрі мають право користати з рівноправности політичної, зменшає ся. Право виборче було би вскорі привілеєм немногих одиниць. Держава мусить стреміти до того, щоби перевести реформи, які відповідають понятю держави. Дотеперішний закон зносить всяку рівність, котра в кодексї стала марною фразою. Статистика показує, що в відношеню до права виборчого один шляхтич в Австрії має вартість 48 міщан а 168 селян. В Галичинї, в тім ельдорадо “плянтаторів” шляхотских, відношенє се ще несправедливійше, бо голос шляхотскій рівняє ся 177 голосам хлопским. Менери парляментарні а lа ґр. Гогенварт доказують, що шляхта длятого має привілеї, бо єсть економічною силою держави, бо платить найбільше податків. Тимчасом знов статистика, той рішучій ворог фрази, виказує, що 1 зр. шляхотского податку значить стілько, що 2 зр. податку міщаньского а 2.30 зр. селяньского.

Завдяки дотеперішним відносинам виборчим, завдяки різним “впливам” і пресіям, голосує на 100 управнених по містах 68, а по селах ледви 31. Прочі боять ся. Наші львівскі відносини найлїпше се доказують: голосує ледви половина з людей управнених, решта се труси політичні. Отже не диво, що вибори рішає 500 кагалників. У Львові єсть 30.000 людей дорослих, уміючих читати і писати, ті люде не мають права забирати голосу в справах, що их обходять, они мусять стояти з заложеними руками. В наслїдок того интереси люду мусять уступати интересам “щасливих посїдаючих”.

Дальше зазначив бесїдник становище робітників супротив проєкту ґр. Таффого. — Проєкт робітники поки-що приймають, але не перестануть домагати ся безпосередного, загального, тайного права голосованя.

Проєкт реформи виборчої получив три найбільші сторонництва парляментарні. Плєнер, Гогенварт і Собєскій нр 2 злучили ся, щоби не допустити до виміру бодай часткової справедливости для працюючого на них люду.

Найтяжша борба жде нас зі своїми. Ми дурили себе, що Поляки, на котрих звертає очи цїла поступова Европа, не закинуть брехнї вольнодумним традиціям, що не стануть каменем на дорозї розвою поступових змагань в Австрії. Тимчасом стало ся инакше. Наші “ліберальні” посли зломили слово, дане виборцям. Посол Соколовскій прирікав торжественно в Кракові, що буде боронити права загального голосованя, а в Sil-ї віденьскій обовязав ся до того на письмі. З такими самими заявами виступив Гофмокль, Вайґель а Левицкій в листах, писаних до редакції Gazet-и Przemysk-ої і Robotnik-a обіцяв, що буде найгорячійшим поборником того права, навіть “лицар краєвой индустрії” Щепановскій змінив одного дня своє мнїнє що-до катаринкових идей і також зобовязав ся виступати за виміром тої справедливости людови. Де ті панове тепер? Зрадили прапор, зломили слово, дане людови. Лише один Леваковскій додержав приреченя і мав відвагу показати ся чоловіком, гідним довіря люду. Тамті панове поступили собі перфідно, дали слово, думаючи, що правительство не виступить нїколи з таким проєктом.

Бесїдник відчитав статью Левицкого в Dziennik-y Polsk-ім, в котрій той-же заявляє, що коло польске не хоче приймити ласки правительства.

Хотячи закрити свою реакцію голосять польскі посли, що відкидають реформу виборчу з огляду автономічного, політичного і патріотичного. Они кажуть, що таку реформу має перевести сойм, бо знають, що реакційний сойм галицкій нїколи до того не допустить. Впрочім 25 лїт автономії показало, як в соймі єї розуміють. Польскі соймові демократи, убігаючі ся о золоті ковнїри, титули гофратів, шляхотскі документи, нїколи не робили нїчо в користь люду і не зроблять.

Дальше характеризував бесїдник промову ґр. Стадницкого дуже досадно. Арґументи сего пана неможливі навіть в устах капраля, однако нїхто з Поляків не мав відваги виступити против них, а польскі “ліберали” і “демократи” як Левицкій ґратулювали навіть ґр. Стадницкому.

Бесїдник зацитував уступ з мови Стадницкого, а зібрані підносили оклики “ганьба! Проч з Стадницкими, проч з февдалами!”

“Той ароґантний паразіт — сказав Дашиньскій — обкрадає нас з симпатії народів, отже се найгіршого рода злочинець, забирає нам відвагу і надїю, що Польща найде по своїй сторонї не царів але справедливі народи.”

По тій промові поручив бесїдник зборам резолюцію, приймаючу поки-що проєкт ґр. Таффого, але лише яко початок дальшої реформи. Резолюцію принято.

По Дашиньскім говорив Козакевич і поставив резолюцію, протестуючу против виїмкових розпоряджень в Пpaзї, а Желяшкевич поручив резолюцію загального страйку, єсли би проєкт відкинено. Обі ті резолюції принято.

Крім того промовляло ще кількох бесідників, виступаючи против промови Стадницкого.

По зборах відспівали зібрані пісню “Червоний прапор”.

Такі самі збори відбули ся вчера в Кракові і заявили ся за внесенєм правительства. Рівночасно висказано погорду колу польскому і ганьбу Стадницкому. Збори не скінчили ся, бо підчас дискусії над виїмковим положенєм в Чехії, розвязала их поліція.

В найблизшім часї мають відбути ся подібні збори в Ярославі, Перемишли, Сокали, Тернополи Коломиї і Снятинї.

Поляки шлескі скликали на день 5 н. ст. падолиста віче, на котрім мають ухвалити ся резолюції з заявами против ухвал кола польского в справі реформи виборчої, а також має запасти ухвала, взиваюча Поляків до оборони Шлеска перед ґерманізацією.

Дѣло

30.10.1893