Комунізм в Україні

Україна – це держава, яка переживає унікальну у світовій історії соціальну еволюцію. Адже значна частина українців – це люди старше 30-ти років, які народилися не просто в іншій країні, а й загалом в іншій цивілізації, ніж та, в якій вони живуть зараз. Про це повідомляє Upmp.news.

Адже життя в СРСР та в реаліях сучасної Європи різниться настільки сильно, що його справді можна навіть не сміливо порівнювати із двома абсолютно різними цивілізаціями, а впевнено стверджувати, що так воно і є.

Світ вільного ринку та територія планової економіки – це дві абсолютно відмінні між собою реальності. Про аспекти, які їх відрізняють можна написати не одну книгу. Насправді багато з них помітні не лише професійним філософам, історикам, економістам та соціологам. Їх відчувають більшість пересічних людей. Це розбіжності, які насичують кожен клаптик життя будь-якої людини. Вони скрізь і в усьому від світоглядних парадигм самовизначення людини до способів приготування їжі та елементів дизайну повсякденного одягу.

Українське суспільство стало жертвою цього соціального експерименту тисячоліть. Позаяк він наскрізь пройшовся саме по ньому. Адже далеко не кожна людина здатна адаптуватися до нових умов життя. А як вже було вище сказано, жодне покоління в історії не переживало настільки різких та водночас всеосяжних змін навколишньої реальності. Більшість людей так і не змогла цього зробити. Цей факт потрібно констатувати. Частина з ідеологічних причин, а решта просто через ментальну неготовність більшості людей до настільки масштабного трансформування світогляду. Позаяк перехід від комуністичної реальності до капіталістичної, ринкової це небачений злам свідомості.

Тому насправді ностальгія за суспільним укладом, який до того ж у цих людей асоціюється із їхньою молодістю насправді процес прогнозований і цілком логічний. Таке явище як ностальгія притаманне людині з будь-якої країни. Інше питання, що саме для українців воно стало питанням світоглядного вибору.

І цим скористалися спритні політтехнологи. Саме базуючись на невпевненості у завтрашньому дні, яку зумовила криза розвалу величезної країни, частина українського політикуму сформувала «комуністичну партію України». Яка базувалася далеко не на прихильниках лівої ідеології.

Адже в самому Союзі ходили анекдоти про компетентність в ідеології членів партії. Тоді в неї вступали для того, аби зробити кар’єру, а в часи незалежної України за неї голосували, щоб повернути собі щасливу молодість. Питання чи підтримували у своїй більшості прихильники комуністів на просторах розвалин Російської імперії коли-небудь ліву ідеологію в усіх її вимірах залишається риторичним.

Український народ, що проживав на уламках Російської імперії понад сто років тому не заглиблювався в ідеологічні тонкощі програм різних партій тоді, продовжував до цього ставитися байдуже на розвалинах СРСР три десятки років тому і не бачить різниці між ними й зараз.

На цьому базувалася таємниця успіху комуністичної партії України упродовж перших десятиліть її незалежності. Проте комуністичні політтехнологи чомусь вирішили, що вони зможуть здобути більше симпатій саме на протиставленні «проросійського населення» патріотичному, якого начебто мало бути менше. Що ж ця помилка їх соціологів – це і залишиться проблемою українських сподвижників партії мертвої держави та мертвонародженої ідеології. Адже зараз очевидно, що просякнутих ностальгією людей в Галичині насправді не менше, ніж на Донбасі, а от те, що ця притаманна усім людям риса не заважає бути їм патріотами, незалежно від території проживання босами КПУ врахована не була.

Ці фактори призвели до поступового спадання кількості виборців КПУ у міру зрілості молодої української держави. Люди, які не були готові до змін в першу чергу свого повсякденного життя, все ж не хотіли ставати частиною імперії в рівній мірі у Вінниці та Харкові, що у 2014 році покаже невдала спроба так званої «російської весни». А восени того ж року це продемонстрували і результати парламентських виборів, коли комуністи, які чи не вперше пішли на вибори саме як захисники «комуністичної» ідеології, чиїм ідейним вождем був навіть швидше Сталін, а не Ленін, з тріском провалилася на виборах.

І, можливо цей провал на виборах був вартий невдалої першої спроби заборони цієї структури в Україні. Адже стало очевидним, що українське суспільство саме відторгнуло цю збанкрутілу ідеологію, а вже  потім була «ініціатива зверху». Весною 2015 року комуністичну ідеологію було заборонено на законодавчому рівні. Наслідком цього стала вже заборона будь-якій комуністичній партії брати участь у місцевих виборах в Україні.

А вже у грудні 2015 року крапку у справі було поставлено адміністративним судом, який відхилив оскарження цих рішень.

Так Україна вже п’ять років живе без баласту, що не дозволяв повністю відірватися їй від свого колоніального минулого, а також усіляко намагався розділити українців у першу чергу за географічною ідентифікацією. Заборона КПУ вкотре довела безперспективність будь-яких подібних задумів боротьби із єдністю українців.