Ще складніше братерство? Українці та поляки

У тижневику «Gazeta Polska» читаємо, що книжка українського історика Богдана Гудя «Українці й поляки на Наддніпрянщині, Волині й у Східній Галичині в ХІХ – першій половині ХХ ст.» вийшла польською мовою.

Автор допису Єжи Любах пише про своє переконання, що стратегічний союз з Україною – це основа розвитку ідеї Міжмор’я і другий, крім участі в НАТО, захист від неоімперіалізму Росії. Публіцист нагадує про свої заяви, що польська сторона зовсім не мусить Україну любити, щоб твердо стояти на її боці в кожному конфлікті з Росією, бо таким є основний національний інтерес Польщі. Тим більше в умовах відкритої російської агресії. «Ситуація обох наших країн сьогодні набагато ліпша, ніж 1920 року, але зазіхання Росії однакові, як і тоді так само небезпечні, а одна з її стратегічних цілей – пересварити поляків та українців, щоб тим простіше їх, поділених, по черзі побороти», – читаємо.

Публіцист пише про історичне походження поразки польсько-українського союзу 1920 року – до цього довела не перевага більшовицьких сил, а відсутність масової підтримки Петлюри з боку українського народу; до лав його визвольної армії вступила незначна частина очікуваних добровольців. Богдан Гудь на 445 сторінках своєї книжки дав наукову відповідь на запитання про причини цього явища. Автор статті наголошує, що український історик вивчав передусім польські джерела. Отже, посилаючись на дуже велику кількість документів і звітів, професор Гудь формулює свою ключову тезу, що головною віссю конфлікту була не національна, а соціальна сфера. Українські селяни побоювалися, що із союзницьким тоді Польським військом повернуться «пани-ляхи» й відберуть землю, яку селяни зайняли. Аналогічна ситуація стала підґрунтям для жахливих убивств на Волині 1943 року. Одні громадяни Другої Речі Посполитої вбивали інших також через цілком хибну політику стосовно національностей міжвоєнної польської адміністрації.

Автор допису звертає увагу, що в книжці «Українці й поляки» поставлено під сумнів тези польських та українських істориків про причини, перебіг та наслідки «волинської різні»; звертає увагу, що підрахунки жертв з обох боків зазвичай безпідставно перебільшені. Також досі не вивчено участі совєтських партизанських загонів у вбивствах і поляків, і, у відповідь, українців, – передусім, через брак доступу до російських архівів. Тому професор Гудь знову спирається здебільшого на польські джерела. У дотеперішніх польських дослідженнях це питання маргіналізують або замовчують як вигадку української сторони, яка намагається зняти з себе відповідальність, – відзначає автор.

20 січня цього року ЗМІ повідомили, що президент Росії Путін знову засекретив 700 тисяч архівних одиниць періоду Другої світової війни – до 2040 року, і можна бути впевненим, що не без причини, – коментує дописувач.

Н.Б.