Жахи колонії № 77 — тортури, знущання, конвеєр смерті і насильства в обмін на гроші.

Прес-конференція «Правду не сховати» про катування та вбивства у Бердянськой колоніі № 77, а також про зухвале зґвалтування Героя АТО, власника ордена «За Мужність» 26 грудня пройшла в Информагентстві «Главком». Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на UkrPress.info.

Спікери: Віктор Колбанцев, голова правління ГО «Майдан громадський контроль», адвокат; Олег Цвілий, голова правління ГО «Альянс Української Єдності» та мати одного з постраждалих розказали про жахи які  відбуваються сьогодні у виправній установі БВК-77, і навели факти.

Зокрема факт жахливого і жорстокого зґвалтування воїна АТО, нагородженого державною нагородою, орденом за мужність. Крім того правозахисники з’ясували, що це не поодинокий випадок, а ціла система. Немає ні жодного в’язня якого б не били в цій колонії. Олександр якого спочатку жорстоко побили, а потім зґвалтував рецидивіст хотів накласти на себе руки, завдяки тому, що йому надали психіатричну допомогу він залишився живий.

Нелюда Мірошниченко який скоїв злочин покриває адміністрації колонії. Керівництво намагається приховати, система заробляє на ув’язнених. Лікарів які підтримали Олександра, хочуть звільнити.

Мати одного з в’язня показала фото на котрому її син на першій світлині виглядає впевненим, на другій опущений погляд. Мама розповіла, що ув’язненим забороняють піднімати очі, пригнічують людяність і перетворюють на рабів.

Так хто був замовником та виконавцем зґвалтування в Бердянській ВК №77 воїна АТО, нагородженого орденом за мужність та іншими державними нагородами?

Родичі в’язнів та правозахисники наголошують, що у Бердянській виправній колонії №77 катують та ґвалтують засуджених. Керівництво установи це заперечує та каже, що їхню зразкову колонію намагаються взяти під контроль кримінальні авторитети.

“Я був шокований, коли його побачив після звільнення. Словами не передати, якою сильною людиною він був. Він ішов вперед, не схиляючи голови. Потрапивши у виправну колонію, він ледь не помер. Усе, що може статися з людиною, він пережив один — усе, чого найбільше не хочеш і за що хвилюєшся”, — так колишнього військового Олександра описує близький родич (аби не ідентифікувати родину, ми не називаємо прізвищ). Олександр відбував покарання у Бердянській колонії №77. Родичі стверджують, що там його ґвалтували в’язні.

Олександр був розвідником, брав участь у боях за Маріуполь, за що отримав орден “За мужність”. Під час служби затримав разом з іншими військовими чоловіка за підозрою у сепаратизмі та передав правоохоронцям.

Йому інкримінували незаконне затримання цивільного та засудили до трьох років. Голова організації “Легіон Правди” Андрій Ляшенко вважає вирок незаконним та дивується, чому військовослужбовця відправили до колонії. “Ми не розуміємо, як він потрапив на спільний режим з “зеками”, він мав бути у дизбаті, де військові повинні відбувати покарання. Незаконний вирок“, — каже правозахисник.

У військовій прокуратурі пояснили, що у дизбаті відбувають покарання військовослужбовці, засуджені до терміну менше двох років. Оскільки Олександра засудили до трьох річного терміну, тому і направили до колонії загального режиму, розповіла речниця військової прокуратури Південного регіону Яна Стекачова.

23-річний Олександр потрапив до Бердянської колонії влітку 2017 року. Родич колишнього військовослужбовця стверджує, що в установі його били через політичні погляди. “Усі знали, що він атошник, і почали колоти голоперидолом. Він мені розповідав, що коли лежав у медчастині, у нього запитували, чи він воював, чи стріляв з танку, і били. Коли мати приїжджала до нього на побачення, вона у сльозах розповідала: “У нього синяки навіть у вухах, на ньому живого місця немає, він ледве ходить”.

Родич Олександра розповідає, що дізнався про зґвалтування від інших ув’язнених, які йому зателефонували з колонії. Через катування Олександр намагався вчинити самогубство, його відправили до психіатричного відділення іншої колонії. Саме це використовують представники адміністрації, аби заперечити факти зґвалтування. Мовляв, був не при собі і вигадав усе.

18 жовтня 2018 року Олександра звільнили з-під варти. “Перші дні він вдома не спав — щонайбільше півгодину-годину. Іноді забував, як кого звати. Людина воювала, захищала Батьківщину, а потім так поплатилася”, — оборюється родич Олександра. Він розповідає, що матір екс-військового з 2017 року писала заяви до прокуратури, але там не реагували.

Бердянська виправна колонія №77 (БВК) має мінімальний рівень безпеки, розрахована на 716 засуджених. Туди потрапляють чоловіки за скоєння першого незначного злочину. Більшість з них — віком від 18 до 35 років.

Правозахисники кажуть, що історія Олександра найбільш кричуща, але це не єдиний випадок катувань. “Це конвеєр смерті”, — емоційна описує установу керівник “Альянсу української єдності”, колишній засуджений Олег Цвілий. Він стверджує, що у колонії в’язнів б’ють іноді до смерті, а потім списують на серцеву недостатність.

З 2016 року померло 11 в’язнів цієї колонії (причому двоє з початку цього року Причиною решти смертей називає хвороби. Закатований Микола Молоков, Бердянська виправна колонія №77 Фото: надано Харківською правозахисною групою Закатований Микола Молоков, Бердянська виправна колонія №77

Правозахисники фіксували факти катувань у колонії ще з 2008 року. Чотири роки тому у ЗМІ потрапила історія про побиття в’язня Миколи Молокова. 27 лютого 2015 року до БВК-77 прибув етап з 13 засуджених.

“Налякані чутками про тортури в БВК-77 засуджені відмовилися виходити із автозаку і на знак протесту перерізали собі вени. Адміністрація колонії застосувала сльозогінний газ і жорстоко побила всіх 13 засуджених. Молоков був побитий найбільше. Жоден працівник адміністрації не поніс за це покарання, а Молокова притягнули до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого статтею 392 КК України — “дії, що дезорганізують роботу виправної установи”. Хлопця покарали на 5 років позбавлення волі”, — розповідав на прес-конференції координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

Викачка грошей – конвеєр

Родичі в’язнів описують приблизно однаково розвиток подій після потрапляння засуджених до колонії. В’язні починають телефонувати й просити надіслати посилки чи гроші на картки інших людей. При цьому родичі чують, що хтось збоку підказує, що говорити. З натяків також можуть зрозуміти про тривожний стан синів чи чоловіків.

Уже під час прощання у кімнаті на прохідній Надія Циколанова підглянула у невелику дірку у стіні. “Я побачила, як машина заїхала, людей вивантажувати як непотріб і починали їх бити палицями”, — розповідає жінка. За словами Циколанової, від родини вимагали регулярно надсилати кошти та їжу.

“Щомісяця має бути обов’язково 1,5-2 тисячі гривень, продукти на замовлення і будматеріали. Щотижня мало бути щонайменше дві передачі, які коштували 5-7 тисяч гривень. Якщо їм щось не подобається, його б’ють”, — розповідає Циколанова та додає: один із в’язнів навіть змушував її організувати весілля — надіслати золоті обручки, сукню, костюм і пелюстки троянд.

Під час однієї з телефонних розмов Артур сказав, що йому пообіцяли оформити умовно-дострокове звільнення, якщо родина заплатить 120 тисяч гривень. Циколанові взяли кредит і позичили гроші у родичів — таким чином зібрали 100 тисяч. Про те, що адміністрація не сприятиме звільненню Артура, Циколанова зрозуміла, коли її сину почали погрожувати у разі ненадсилання коштів. “У нього троє маленьких дітей, йому треба жити та їх ростити”, — каже Циколанова, яка таки надіслала кошти на вказані картки. За підрахунками родини, за 9 місяців вони витратили 300 тисяч гривень.

Артура перевели до СІЗО на час судового розгляду іншої справи, там його встигла відвідати матір. За її словами, у сина опухла нирка, на тілі гнійні процеси. Та у родини ще один страх — Артура можуть повернути до Бердянської колонії.

“Я йду на це заради того (якщо навіть уб`ють мене чи мого сина), щоб у майбутньому більше не плакали матері і діти не страждали”, — Надія Циколанова обіцяє продовжити боротьбу.

“Там не те, що б’ють, там убивають”

Представникам організацій “Майдан громадський контроль” та “Альянс Української Єдності” вдалося поговорити і з самими в’язнями. Свідчення двох з них правозахисники записали 11 лютого у СІЗО Дніпра, куди їх перевели на час судового розгляду їхніх справ. Засуджені Сергій Подложнюк та Денис Кметь перебували у Бердянській колонії з 9 січня по 9 лютого.

“Я стільки страждань за все життя не відчував, як за той місяць”, — сказав Подложнюк. Обоє стверджували, що їх вперше побили одразу ж після прибуття. Етап Кметя, за його словами, змусили роздягнутися та без одягу бігати 20 кіл снігом і 500 разів присісти.

Засуджені свідчили про сувору “дисципліну”: за найменші проступки били, передачі забирали наглядачі, гарячий суп треба було з’їсти за хвилину. “Тобі дають зрозуміти: робити, як кажуть, щоб не втратити здоров’я. Там не те, що б’ють, там убивають”, — говорив Подложнюк.

Засуджені стверджували, що в’язням заборонено розмовляти між собою, за порушення б’ють по губах. Кметь показав рани на руках. За його словами, брудні ігли засовували під шкіру, плоскогубцями зажимали пальці. Серед тортур також називають — биття трубою 30 разів по п’ятках, засовування голови в унітаз, присідання та “черепаху” (змушують нахилитися та б’ють ліктями у потилицю чи по хребту).

Подложнюк і Кметь розповіли, що один із в’язнів порізав вени на ногах, аби потрапити до санчастини й уникнути катувань, бо не витримував присідань і стояння. Після того випадку, додають, адміністрація прив’язувала на ніч до ліжок в’язнів. У туалет доводилося ходити під себе.

Кметя після того, як він попросив відвезти його на судове засідання, а не брати участь у суді за допомогою відеозв’язку, побили та вибили зуба. Після звільнення з Бердянської колонії проблеми в’язнів не закінчуються, стверджує Олег Цвілий. Правозахисник розповідає, що у колонії знущання записують на відео, чим потім шантажують.

“Людина чіпляється на гачок і фактично стає ручною. Після звільнення ними маніпулюють — це і виборчі голоси, і скоєння злочинів (піди зроби те), це ті самі тітушки. Вони погрожують оприлюднити такі відео. Ці люди після звільнення стають роботами. Це система, побудована на трагедії, яку вибудували злочинці в погонах від імені держави, під прикриттям. Такого концтабору я ще не бачив. Це найстрашніше місце, яке у нас є в Україні”, — обурюється Цвілий, який називає Бердянську колонію не інакше, як ГУЛАГом.

Адміністрація колонії будь-які звинувачення у тортурах заперечує.

Під час дня відкритих дверей 15 березня начальник колонії Максим Чукін сказав родичам засуджених: “Колектив цю тему дуже боляче переживає. Співробітники на нервовому зриві. Усе, що зараз виливається у ЗМІ псевдоправозахисниками, не відповідає дійсності. У мене, у кожного з заступників є родини, діти. Отак на всю державу кричати, що ми так звані кати… Це задіває наше самолюбство як співробітників карно-виправної системи, але і як чоловіків”.

Наглядачі розповіли, що вважають — колонію намагаються взяти під контроль кримінальні авторитети — “перефарбувати” установу. З червоної, де колонію контролює адміністрація, перетворити на чорну, де мають вплив “смотрящі”, які і встановлюють свої правила.

“Багатьом кримінальним колам невигідно, що існує така колонія, тому намагаються різними шляхами у цю колонію насадити “злодійські традиції”, ввести “смотрящого”, заполонити колонію наркотиками, алкоголем”, — розповів блогерам Сармат.ТV представник адміністрації.

Чукін заперечив і факт зґвалтування Олександра. “Ми проводили перевірку з цього приводу, ця інформація не знайшла підтвердження”, — сказав начальник колонії.

“В Адміністрації ДКВС відсутня підтверджена інформація щодо наявності фактів катувань в установі”. Хоча родичів уже допитали слідчі, вони побоюються, що правоохоронці розслідування можуть “злити”.

“Слідчий (у ДБР Мелітополя), який допитував, намагався нас збити з наших показань. Мої слова перекручував так, ніби я сама вирішила надати благодійну допомогу. Цей допит був ніби моральні тортури. У мене у певний момент склалося враження, що я сама винна. Неприємнй осад також після спілкування з представниками Генеральної прокуратури. Ця неформальна зустріч нас ще більше відвернула від представників прокуратури. Жодної довіри немає. Здається, що ситуація безнадійна”, — розповіла на умовах анонімності співрозмовниця..

Андрій Ляшенко повідомив, що Генеральна прокуратура 20 березня провела перевірку в БВК 77 і не виявила жодних порушень. Однак родичі в’язнів не збирають здаватися й обіцяють і далі вимагати неупередженого розслідування.

У статті частково використовувалися матеріали статті ресурсу ЛБ