Змова Трампа і Путіна вже не припущення, а факт, – екс-заступник Держсекретаря США

Не потрібно нових повідомлень у ЗМІ, щоб усвідомити, що Дональд Трамп дає Володимиру Путіну все, чого той хоче. Це очевидно вже давно. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на ZiK.

Саме так вважає колишній заступник держсекретаря США Строуб Талботт, який написав про це у своїй статті на шпальтах видання Politico.

Нещодавно видання New York Times оприлюднило інформацію, що ФБР розслідує, чи кандидат Трамп перебував у змові – слово, яке він ненавидить та усіляко уникає, – з росіянами, щоб збільшити свої шанси на перемогу у виборах. Наступного дня видання Washington Post опублікувало матеріал про відмову президента Трампа розкрити власному уряду подробиці конфіденційних переговорів з президентом Росії Володимиром Путіним.

Конгрес натомість знову закликав перекладачку Держдепартаменту Марію Гросс, єдиного американського громадянина, який був присутній під час двогодинної приватної розмови Трампа з Путіним у столиці Фінляндії Гельсінкі, поділитися своїми даними про зміст розмови.

Чим більше затягується петля, тим більше множаться фальшиві аналогії. Минулого року розсекретили записи численних переговорів, які велися під керівництвом колишнього президента США Білла Клінтона з тодішнім російським президентом Борисом Єльциним. Це породило твердження, що, мовляв, відносини Трампа з Путіним нічим не відрізняються від відносин Клінтона та Єльцина у 1990-х роках.

«Нонсенс. Я робив записи майже всіх цих розмов. Відносини Клінтона з Єльциним лише одним нагадують те, що поєднує Трампа з Путіним: в обох випадках американський президент допомагав своєму колезі в Кремлі. Щодо решти, відмінності так само вражаючі, як між кліматом у січні в Маямі та Мурманську», – підкреслив Строуб Талботт.

Співпраця Клінтона з Єльциним не була змовою

«Незалежно від того, чи він це усвідомлює, Трамп є невід’ємною частиною стратегії Путіна, яка полягає в посиленні авторитарних режимів і послабленні демократії у світі. Це безпрецедентне спотворення плямує все, за що досі виступала Америка всередині країни і за кордоном; відштовхує і відлякує наших союзників і якщо ця ситуація збережеться – ми послабимо нашу безпеку», – переконаний колишній заступник голови Держдепу США.

Він зазначив, що на відміну від Трампа, Клінтон сім років не покладаючи рук працював з Єльциним, підтримуючи його реформи. Єльцин хотів, щоб пострадянська Росія приєдналася до спільноти демократичних держав, які б визначали мирний курс у ХХІ столітті. Йому потрібна була західна допомога і підтримка, і Клінтон зробив усе можливе, щоб забезпечити і перше і друге.

На думку Талботта, Клінтон і Єльцин мали ще одну спільну рису: вони будували нові стосунки на основі бачення своїх безпосередніх попередників. Михайло Горбачов приступив до лібералізації, що призвела до розпаду закостенілої радянської системи і винесла Єльцина до влади у відродженій посткомуністичній Російській Федерації. Джордж Буш, який був американським президентом під час розвалу Радянського Союзу, зрозумів, що обидва кремлівських лідери є щирими демократами, вони хотіли зламати залізну завісу і зробити Європу «єдиною і вільною». Тому США були зацікавлені підтримкою цих цілісних перетворень.

Коли Клінтон був обраний у 1992 році, він взяв на себе невідкладний і складний порядок денний безпосереднього співробітництва з Єльциним, який включав:

– зміцнення крихкої російської економіки,

– надання допомоги у створенні системи соціального захисту працівників приватизованих державних підприємств,

– допомога у переселенні радянських військових, які раніше перебували в країнах соцтабору.

– відправлення експертів неурядових організацій, які повинні були консультувати в організації вільних і чесних виборів,

– гарантування того, що Росія стане єдиною пострадянською республікою з ядерною зброєю в обмін на визнання Москвою територіальної цілісності і суверенітету нових держав,

– відкриття дверей для членства Росії в групі G8.

Як акцентує Талботт, це було нелегке завдання, особливо для Єльцина. Найважче було отримати згоду Росії на розширення НАТО і надати дипломатичну підтримку для припинення кривавої бійні на Балканах. Обидва ці елементи були необхідні для гарантування стабільності в Центральній Європі.

Трамп – подарунок долі для Путіна

Колишній заступник Держсекретаря США акцентує, що відповідно до реваншистської політики Путіна, Росія відновила чотири ключові компоненти радянської політики і геополітики: залізний кулак, велика брехня, розширення за межі Росії і ослаблення західних суспільств. Це дає нове життя системі, яка в кінці минулого століття опинилася на смітнику історії через притаманну їй неефективність.

Холодна війна повернулася, збагачена кількома новими і зловісними сюжетами. Ситуація кардинально змінилася. Путін на піку. Сильні особистості в Європі множаться, як гриби після дощу, орієнтуючись на нього і використовуючи його допомогу.

Демократія перебуває під тиском, якщо не в кризі. Як і регіональні та глобальні інституції, засновані під керівництвом США після Другої світової війни, особливо НАТО і інтеграція Західної Європи. До цього слід додати відхід Сполучених Штатів з Близького Сходу, що може призвести до того, що Росія залишиться єдиною впливовою державою в регіоні.

«Трамп – подарунок долі для Путіна і кошмар для урядів, які він взяв на приціл, у тому числі, його власного. Американський головнокомандувач не може знайти спільну мову зі своїми міністрами, не кажучи вже про всю адміністрацію. Варто пригадати, наприклад, його впертий заклик скасувати санкції, накладені на олігархів, близьких до Путіна. Сорок п’ятий президент Сполучених Штатів звинувачує дванадцятьох своїх попередників, починаючи з Гаррі Трумена у тому, що вони зробили з Дядька Сема «світового фраєра». Замість того, щоб продовжувати свою спадщину, він руйнує глобальний американський бренд і будує реальні і віртуальні стіни», – підкреслив американський політик.

На його думку, у Європі Трамп значно полегшив Путіну поховання концепції Горбачова-Єльцина про партнерство із Заходом, і, як вогню, уникає втручання в те, що він вважає «російською сферою впливу». Замість зміцнення найважливіших атлантичних союзників, Трамп їх зневажає, ще ширше відкриваючи двері для влади правим націоналістам, які вважають його прикладом для наслідування.

У Трампа слабкість до диктаторів – не так давно під час обіду з сенаторами він заявив: «Не знаю, чому мені легше ладнати з міцними хлопцями, ніж з тюхтіями». Насправді він добре знає: сам хотів би бути таким. Він заздрить їм необмеженої влади, здатності залякати опонентів та діяти таємно, мабуть, тому, що він не довіряє своїм радникам і агентствам, які працюють на нього.

Таємнича розмова з Путіним у Гельсінкі

Строуб Талботт нагадує, що у статті Washington Post увага зосереджувалася на зустрічі Трампа і Путіна «тет-а-тет», яка відбулася у липні минулого року в Гельсінкі, без участі радників чи стенографів. Марія Гросс, перекладачка Державного департаменту, була єдиним американським громадянином, окрім Трампа, яка знає те, про що говорили на зустрічі. Однак вона зберігає таємницю.

«Що б не сказав Трамп своїм людям після зустрічі, це, ймовірно, було те, що він хотів, щоб вони почули, особливо, якщо він мав, що приховувати. Запевнення, що йому «байдуже», чи розкриється його розмова з Путіним, нічого не варті. Більш, аніж промовистим, натомість, було задоволене обличчя Путіна та невпевненість Трампа після зустрічі», – зазначив Талботт.

«У будь-якому разі, російський перекладач, ймовірно, відтворив цю розмову із пам’яті і нотаток відразу після зустрічі. Більше того, Путін як людина із досвідом, ймовірно, повідомив про це своє найближче оточення. Це дає російській стороні ще одну перевагу у відносинах з Трампом.

Майбутні історики матимуть серйозну проблему, коли в майбутньому відкриють архіви, що стосуються зовнішньої політики цієї адміністрації, тому дуже нормальні процедури, що використовуються в американській дипломатії, були ослаблені або усунені. Проте ми вже знаємо, що Кремль допоміг Трампу зайняти крісло у Білому домі і вміло використовує його слабкі сторони. Або давайте висловимо це так: у Трампа були інтриги із ворожою Росією протягом свого президентства. Питання в тому, чи робив він це й раніше», – підсумував колишній заступник держсекретаря США.

Переклад Андрія Павлишина,
IA ZIK