А шо, так можна було?
А шо, так можна було?
Раптом дізнався, шо від 2019 року у Держприкордонслужбі керівники прикордонних загонів призначаються за результатами конкурсу (проєкт НОКС).
І не просто конкурсу, а прям згідно крутих сучасних HR-практик: подання мотиваційних листів, тест на профпридатність, IQ-тести, перевірка на доброчесність, фізична підготовка, поліграф, всі діла. А ще знання не тільки української мови, але й англійської. До складу конкурсної комісії начебто входять незалежні та міжнародні експерти.
І все це щастя стало можливим такий завдяки західним партнерам.
З початку повномасштабного вторгенння процес конкурсного відбору призупинили, але у грудні 2023 – відновили.
То що ж виходить, товариство?
Виявляється, немає ніякої проблеми призначати на керівні посади найдостойніших під час війни. Професійних, доброчесних, розумних, зі знанням англійської. Суспільство задоволено, західні партнери теж.
Звісно, виникає ряд питань «а судді хто», які критерії відбору, хто та як їх складав, тощо. Але важливий сам факт повноцінного конкурсного відбору. Хоча голосів, обурених несправедливістю цих конкурсів – начебто не чутно, значить система відбору керівників дійсно працює.
І ця практика триває дотепер вже 5 років, Карл! Тобто можна сміливо сказати, що вона є успішною.
А якщо так, то чому цей досвід не застосовується у міністерствах, обладміністраціях, в уряді, поліції, чи Офісі ТВОпрезидента? Та навіть в ЗСУ! Отак, щоб з міжнародними експертами, конкурсами, блекджеком і поліграфом? І війна цьому аж ніяк не є перепоною. То чому в ДПСУ конкурси «на часі», а для «5-6 успішних менеджерів» – не на часі?
Зрозуміло, що зухвалий експеримент в ДПСУ став можливий лише за повної підтримки керівництва прикордонної служби. Але парадокс у тому, що керівника ДПСУ призначає президент України. Голова ДПСУ проводить конкурси, а його шеф у цей же час призначає на інші найвищі державні посади кумів, однокашників, друзів та весь 95-квартал – без всяких конкурсів, хіба що по конкурсу м’якості язиків.
Якби у нас усі чиновники призначалися хоча б за такою процедурою, як в Держприкордонслужбі – не було затримок у наданні Україні грошей, зброї, політичної підтримки та членства в ЄС/НАТО. Не було б гнівних статей у західних виданнях про страшну корупцію в Україні, про утиски журналістів, про свавілля влади, про цензуру в медіа, про згортання демократії, про відсутність правосуддя. Все це зникло б, як ранковий туман. Щоправда, красти гроші стало б значно важче, і це головний аргумент не робити реформи. Мабуть, саме тому конкурси на керівні посади залишаються лише у прикордонників, де красти особливо нема чого. Ну, і щоб показувати лопухуватим іноземцям «дивіться, як у нас все круто».
P.S.: Критичне мислення підказує, що, скоріш за все, не так вже й райдужно з конкурсами в ДПСУ. Якщо хтось знає про це більше – поділіться, будь ласка.
