Хто на новенького? Можливі кандидати опозиції на пост президента Польщі

Понад п’ять років тому, 11 листопада 2014 року, на урочистостях, присвячених Дню Незалежності Польщі, голова Права і Справедливості Ярослав Качинський оголосив ім’я людини, який повинен був стати кандидатом від ПіС на президентських виборах-2015. Ним став маловідомий євродепутат, колишній державний секретар у канцелярії президента Леха Качинського, 42-річний Анджей Дуда.

Тоді ця новина сприймалася, як визнання головою ПіС неможливості виграти вибори, а представники влади і наближені до них, не скупилися в зарозумілих виразах щодо молодого кандидата. «Страх (Ярослава Качинського, – О.Ш.) перед поразкою став причиною пошуку кандидата на заміну», – коментував висунення Анджея Дуди Броніслав Коморовський. Лешек Бальцерович, коментуючи ініціативу «500+», яка була частиною передвиборної програми Дуди, сказав, що «несерйозних людей, не потрібно сприймати всерйоз». Але далі всіх зайшов головний редактор Газети Виборчої Адам Міхнік, який заявив, що «щоб Коморовський програв, має відбутися щось немислиме. Він повинен п’яним збити на переході вагітну черницю з інвалідністю».

Проте, життя показало, що вибір Дуди в якості кандидата в президенти, був найбільш правильним кроком. Невпізнаність кандидата пішла на користь – виборець його не ототожнював зі старим політичним класом. Молодість в поєднанні з харизмою робили Дуду більш привабливим в публічних виступах, ніж Коморовського, котрий здавався вічно втомленим на фоні молодого суперника. Плюс грамотно вибудувана передвиборча кампанія – все це дозволило Дуді виграти президентські вибори. Ще через півроку, на хвилі успіху, ПіС бере безпрецедентну одноосібну більшість на парламентських виборах, що дало партії всю повноту влади на п’ять років. А Ярослав Качинський виконав своє давнє бажання – став лідером правлячої партії.

Чергова перемога ПіС на жовтневих парламентських виборах, робить президентські вибори 2020 року особливо важливими для польської опозиції. Це буде останній на найближчі роки шанс не дозволити консерваторам утримати всю повноту влади. Позиції Анджея Дуди дуже сильні – згідно соц. опитувань, на даний момент діючий президент у другому турі виграє у всіх потенційних опонентів. Проте, як показав досвід виборів п’ятирічної давності, опитування теж можуть помилятися, та й багато чого буде залежати від успішності передвиборної кампанії.

Ще рік тому єдиною і безальтернативною кандидатурою від опозиції здавався Дональд Туск. Його каденція на посаді Голови Європейської ради завершується 1 грудня 2019 року – за півроку до президентських виборів. Однак, 5 листопада Туск оголосив про те, що не братиме участі в президентських виборах, оскільки «потрібна фігура, необтяжена тягарем важких непопулярних рішень, а у мене такий тягар є ще з часів прем’єрства». Ще раніше з’явилася інформація, що Громадянська Платформа висунула Туска на посаду глави Європейської народної партії (20 листопада Туск офіційно очолив ЄНП). Можливо, поки Туск буде більш корисний польським опозиціонерам на загальноєвропейському рівні.

Після відмови Туска, в польському медіапросторі все частіше почало виникати прізвище Радослава Сікорського, в якості можливого кандидата в президенти. Чутки підігрівав сам екс-глава польського МЗС, поширюючи у своєму твіттері опитування, за якими він – найкраща кандидатура від опозиції. Однак, 19 листопада Сікорський оголосив, що не братиме участі в президентських виборах у наступному році, хоча і не виключив такої можливості в майбутньому.

Хто ж може скласти конкуренцію чинному президенту на весняних виборах? Хоча багато говорилося про необхідність виставлення єдиної кандидатури від всієї польської опозиції вже в першому турі, схоже, такий сценарій нереальний. Про це вже сказали лідер Громадянської Коаліції Гжегож Схетина, а також депутат від Польської селянської партії Марек Савицький.

Владислав Косиняк-Камиш (Польська селянська партія)

Вже кілька представників Польської селянської партії заявили, що єдиним можливим кандидатом від цієї політичної сили є лідер партії, 38-річний Владислав Косиняк-Камиш. Молодий політик був обраний головою партії чотири роки тому і при ньому, Польська селянська партія покращила свій результат, набравши на жовтневих парламентських виборах на 3,4% більше голосів, ніж у 2015 році. Однак, електорального потенціалу Косиняк-Камиша і Польської селянської партії навряд чи вистачить на реальну боротьбу за другий тур. Участь у виборах в таких випадках є більш важливою, як майданчик для презентації своїх ідей. Тому, швидше за все, Косиняк-Камиш набере свої 8-10% голосів, а в другому турі підтримає опозиційного кандидата, хто б ним не став.

Роберт Бедронь (Союз лівих демократичних сил)

Роберт Бедронь вихором увірвався у велику польську політику в лютому цього року, після чотирьох років роботи мером міста Слупськ. Презентація його партії Весна стала чи не головною медійною подією зими, а екстравагантні пропозиції, типу повної відмови від використання вугілля через 15 років або повне покриття території Польщі безкоштовним wi-fi, ще довго обговорювалися в польському суспільстві. Соціологи взимку сміливо давали Весні 10% підтримки і здавалося, саме ця партія може стати черговою третьою силою, яка зможе кинути виклик дуополії ПіС і Громадянській Коаліції. Однак, досить скромний результат «Весни» на виборах до Європарламенту весною цього року (6% проти 38% у Громадянської Коаліції і 45% у ПіС), зменшив амбіції Бедроня. На парламентські вибори «Весна» вже йшла у складі Союзу лівих демократичних сил. Разом ліві набрали більше 12,5% голосів і тріумфально повернулися до Сейму. Зараз їм треба вибрати єдиного кандидата на президентські вибори. Бедронь напевно є одним із фаворитів, оскільки він найбільш впізнаваний і обговорюваний політик з усього Союзу лівих, а про його президентські амбіції говорили ще задовго до осені. Однак, якщо навіть Бедронь проб’ється до другого туру – чи вибере консервативна Польща своїм президентом не просто ЛГБТ активіста, а відкритого гея? На даний момент участь кандидата від лівих (чи то Бедроня або іншого кандидата) виглядає, як і у випадку з Польською селянською партією, більше презентацією власних ідей, ніж реальною боротьбою за президентську посаду.

Рафал Тшасковскій (Громадянська Коаліція)

Ім’я Рафала Тшасковского, як потенційного кандидата від опозиції, почало з’являтися в польських ЗМІ на початку цього року. Ровесник Анджея Дуди, екс-міністр адміністрації і введення цифрових технологій, син піаніста, мер Варшави – чим не прекрасний кандидат на пост президента Польщі? Однак, саме рік на посаді мера Варшави може стати головним мінусом Тшасковского. Серпневу аварію колектора і забруднення вод Вісли, опозиційні політики встигли прирівняти мало не до Чорнобиля, а на мера обрушилася лавина критики з усіх боків. Аналізуючи річницю обрання Тшасковского на пост мера (він був обраний 24 жовтня, а вступив на посаду 22 листопада 2018 року), проурядові ЗМІ саркастично пишуть, що єдиним його досягненням було взяття під патронат мера Маршу Рівності-2019 у Варшаві.

Сам Тшасковскій ніколи голосно про свої президентські амбіції не заявляв, підкреслюючи, що зараз він повністю сконцентрований на роботі у Варшаві.

Малгожата Кідава-Блоньска (Громадянська Коаліція)

Малгожата Кідава-Блоньска увійшла у велику польську політику на початку вересня цього року, коли Громадянська Коаліція презентувала її в якості свого кандидата на пост прем’єр-міністра. 62-річна Кідава-Блоньска об’єднує в собі кілька важливих, для кандидата на найвищі державні посади, рис. Це досвідчений політик – вперше вона була обрана до Сейму від Громадянської Платформи ще у 2005 році. При цьому, Кідава-Блоньска майже не займала керівних посад. Найвищою посадою Кідава-Блоньської була посада спікера Сейму, на протязі п’яти місяців у 2015 році. Після цього вона працювала віце-спікером Сейму. Крім того, Кідава-Блоньска працювала прес-секретарем урядів Дональда Туска (у 2014 році) і Єви Копач (у 2015 році). Після парламентських виборів у Кідава-Блоньскої є гарна впізнаваність у польському суспільстві – в своєму окрузі вона набрала найбільшу кількість голосів серед кандидатів Громадянської Коаліції по всій Польщі. При всьому цьому, Кідава-Блоньска, на відміну від Туска і Сікорського, не асоціюється зі старим політичним класом, а сприймається як політик нової формації. Ще одним фактором, який може зіграти в плюс Кідава-Блоньскої є те, що ще ніколи в історії Польщі, жінка не тільки не була президентом країни, але навіть не виходила до другого туру президентських виборів. Однозначно на цьому теж можна буде зіграти і отримати додаткові кілька відсотків голосів. На даний момент, згідно з опитуваннями, саме Малгожата Кідава-Блоньска є найбільш реальним опозиційним кандидатом на виборах президента Польщі-2020.