КАЛЕНДАРНЕ ПИТАННЯ ПРО РІЗДВО ХРИСТОВЕ: НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ, ЦЕРКОВНА ДОГМА ЧИ ПОЛІТИКА?
Під час святкування Різдва та циклу зимових свят задумуємося над важливим питанням: коли саме відзначати Різдво? Перед нами постає дилема не релігійного характеру, а політичного. Дата Різдва, як одного з найбільших свят для українців, – це справа національної ідентичності та історичної традиції. А як відомо, «тягар традицій» має багато наслідків.
Більшість християнських країн святкує Різдво за новим, григоріанським календарем. Україна веде літочислення за цим календарем, проте релігійні свята відзначає за старим юліанським календарем або так званим «старим стилем». Історичні традиції, які маємо на українських землях не суперечать релігійній догматиці, адже народження Христа – дата умовна, приблизна. Відзначення Різдва – це справа національна, адже традиції, які зберігаємо під час зимового циклу свят ідентифікує нас як народ, як націю. З іншого боку, протягом історії, релігійні зміни нерідко диктувалися політичними потребами часу.
Якщо поглянути на цю проблему у розрізі історичних епох, то запровадження нового календаря була важливою справою для держави і людей як потреба історична. Старий, юліанський календар є символом старої епохи, світу язичництва, оскільки він асоціюється з імператором Юлієм Цезарем і нічого спільного з християнськими святами не має Імператор у 45 році до нашої ери увів цей календар на території Римської імперії, мешканці якої сповідували багатобожжя.
Упровадження християнства у Київській Русі відбувалося із поєднанням елементів язичництва. Відомо, що цей процес супроводжувалася великим спротивом населення, а більшість християнських свят ще досі зберігають ноти язичницького світу. Саме колядки, які співаємо під час Різдвяних свят мають язичницьке походження.
Вибір князя Володимира про зміну офіційної релігії у імперії Русь було рішенням політичним, продиктованим історичним часом і потребою у визнанні народу як культурного, величного, а не відсталого, яке у тогочасному середньовічному світі асоціювалося з язичництвом, шаманством і окультизмом.
Історія зберегла чимало випадків, коли політичні рішення мали вплив на нащадків та прийдешні покоління. Саме таким рішенням було хрещення Русі-України як символ визнання і приєднання русинів-українців до європейських християнських народів.
Коли проаналізувати календарі, то григоріанський точніший, аніж юліанський, адже збігається з астрономічним часом. «Новий стиль» був прийнятий Папою Римським Григорієм ХІІІ у 1526 році. Та перехід на новий календар був важким адаптаційним процесом у багатьох європейських державах. У цей період історії актуальною залишалася потреба християнських народів у збереженні не тільки своїх національних ідентичностей, а й захисту усього християнського світу від мусульманської навали. Християнські патріархи знаходилися у залежності від Османської імперії, тож перехід на новий календар означав шлях до незалежності і збереження національно-релігійних традицій християнських народів.
В Україні процес розрізнення календарів як адаптаційний процес збереження національних традицій особливої гостроти набув під час утворення української греко-католицької церкви внаслідок прийняття Берестейської церковної унії 1596 року. Це була історична потреба у збереженні свого обряду проти окатоличення населення Західної України, яке входило до складу Речі Посполитої гострою необхідністю, щоб українці не полонізувалися, а мали можливість зберегти себе частиною православного (за обрядом) світу Владика Борис Гудзяк розглядає утворення греко-католицької церкви як період церковної трансформації в українській історії.
Завдяки календарному питанню, в українській літературі виникли полемічні твори, найбільш відомий з яких: «Календар римський новий» Мелентія Смотрицького. Про великий спротив українського народу проти ополячення через запровадження римського календаря були описані Іваном Франком у кількох його статтях. Сьогодні, українській національній ідентичності ополячення не загрожує, тому на Західній Україні, особливо у Львові, українці мають традицію відзначати свята двічі: за двома календарями, тобто за новим і старим стилями.
Можемо розглядати календарну проблему у політичній площині, оскільки українцям загрожує так званий «руський мір» та російська імперська пропаганда. Отримання Томосу для Української православної церкви було справою не стільки релігійною, скільки політичною. Вплив російської ідентичності на східноукраїнських землях через релігійність та діяльність Російської православної церкви мають негативні наслідки для української нації, тому що сприяють продовженню російсько-української війни. Тому для українців календарне питання – справа політична, а не релігійна. Українському православ’ю нічого не загрожує, а от українській національній ідентичності та українській незалежності загрожує рука москви.
З одного боку, маємо російсько-українську війну і проблему національної ідентичності на наших східних територіях, з іншого боку – москва є символом азійського, дикого світу; символом старої гнилої радянської імперії. Українці висловили та відстояли своє право на європейський вектор національної політики під час Революції Гідності, тож перехід на григоріанський календар означає для нас – приєднання до європейського світу. Вихід з-під впливу російського православ’я як важкий адаптаційний процес ‼ також пережило кілька православних церков сусідніх держав посткомуністичного простору у боротьбі за свою ідентичність і незалежність.
Календарне питання для українців лежить у площинах: політичній та національної ідентичності. Маємо бажання і потребу відчувати себе частиною культурної Європи. Саме за цей вибір загинули герої Майдану. Молодь виступає за перехід на новий календар. Глави УПЦ і УГКЦ, патріархи Епіфаній і Святослав висловились за перехід святкування Різдва за «новим стилем» у ближчому майбутньому. Єдине, що потрібно, щоб втілити цей задум у реальність – це трохи часу і адаптації до змін, тому що люди літнього віку ще довго відзначатимуть Різдво як звикли. Та перші кроки до святкування Різдва за григоріанським календарем уже зроблені: цьогоріч, велика кількість парафій святкували Різдво 25 грудня.