Kaроліна Романовська вітаю тебе із таким важливим для тебе та твоєї родини кроком до перемоги
Kaроліна Романовська вітаю тебе із таким важливим для тебе та твоєї родини кроком до перемоги і обіймаю. Звісно, що попереду ще довгий та непростий шлях. Але відкривають тому, хто стукає в усі двері і не боїться осуду і поразок. Мені здається, що в твоїй родині ти з’явилася неспроста, а щоб взяти на себе таку велику місію і пронести через себе такий великий біль. І я тішуся, що разом із Анатолій Курносов, Aннa Стожкo та Ярослав Сумишин є причетною до цієї дуже важливої для обох наших народів справи.
Я говорила тобі, що дуже тебе розумію. Ти знаєш мою історію про вшанування пам’яті жертв єврейських погромів в Тетієві.
А для тих, хто читатиме мене вперше, короткий екскурс в історію.
Я давно займаюся питанням меморіалізації пам’яті жертв єврейських погромів в Тетієві на Київщині. Тоді із 6-и тисячного міста, в погромах 1919-1920 років загинуло близько 4500 тетіївчан, тому що вони були євреями. Із них більшість протягом 26-28 березня 1920 року. Організував погром такий собі місцевий Оверко Куравський. Йому спочатку приписували, що він належав офіцерів УНР. Але насправді він ніколи там не значився. Потім його син під час нацистської окупації став начальником поліції і добив решту євреїв, які уціліли в погромах і спокійно прожив решту свого життя в Нью-Йорку, США. Бо заховав частину своєї темної історії. Але це тема іншого допису.
Майже сто років жертви були в забутті. Так, тетіївчани тихенько передавали цю історію між собою та дітям, внукам. Але в голос говорити ні-ні. Бо страшно. Єврейське кладовище, яке розвалили німці під час окупації Тетієва в часи Другої світової війни потихеньку розтаскували під будівництво, а мацеви опинялися в підмурках будинків навколо. Євреї ненавиділи Тетіїв. Бо мали право. І в Тетієві не залишилося офіційно жодного єврея, бо кому потрібно жити в місті з таким темним минулим.
Це була довга історія. Довгий пошук правди і прізвищ. Саме тут я познайомилася з Nadia Lipes за рекомендацією Володимира Чапліна із Музею євреїв Одеси. Без Наді це було б неможливо. Потім довгий шлях до встановлення Меморіалу, який до речі був встановлений за приватні кошти моєї родини та ще декількох небайдужих тетіївчан.
Але коли ти розумієш, що робиш все правильно, то не бачиш перепон і тобі завжди підтягуються люди і обставини. Такі ж чокнуті як і ти. Мене мало хто розумів, навіщо я це роблю. Я і сама не знала відповідей. Просто мені боліло.
Я пам’ятаю, як в день відкриття Меморіалу ми ще мали встановити 2 таблички із історичною довідкою та прізвищами жертв. На вулиці було сонячно. І раптом набігли хмари і пішов дощ. І саме в цей час мені подзвонив чоловік, що таблички встановлені. Я пила каву і збиралася на відкриття. І раптом почала плакати. З цими емоціями я не могла справитися ще з годину.
І тоді я написала в Фб: «В Тетієві раптово пішов дощ. Наче сльози тих, хто хотів тоді жити». Я не розумію причини цього свого сильного емоційного зв’язку. Сподіваюсь, що якось і колись все розкладеться по поличкам. Але мені досі болить, особливо з 26 по 28 березня кожного року. Хоча там ніхто не похований із моїх рідних. Емпатія через століття. Я не знаю як це ще назвати.
У Кароліни Романовської в селі Угли, Рівненська область було вбито 18 членів її родини. Серед них і діти, і жінки і літні люди.
Вони досі не мають власної могили, бо пошук тіл та ексгумації були зупинені з українського боку. А вбивці досі не засуджені і прізвища їх не названі.
Просто поставте себе на її місце. І відчуйте ці емоції і цей біль. І на місце інших людей, чиї рідні були вбиті на Волині у 1943-1944 роках.
Для цього не потрібно бути особливим/ою.
Для цього просто потрібно бути людиною
