Монотонний танець життя

Дізнавшись трохи про створення анімаційного фільму польського режисеру Збігнєва Рибчинського «Танго», про те, що комп’ютерна графіка не має до нього ніякого відношення, і, що зроблений він за допомогою фотографічних прийомів, коли кожен елемент знімається на плівку, а потім послідовно розміщується, хочеться назвати його приголомшливим «ожившим» колажем. Це технічно дуже складний для того часу монтажно-композиційний мультик. Для 1981–го року це просто вражаюче.

Авангардний польський мультфільм, що розповідає історію «заселення» невеличкої кімнатки тридцятьма шістьма персонажами. Дивно, але герої не просто не заважають один одному, вони навіть перетинаються, ніби не помічаючи в крихітному приміщенні присутність когось, крім себе. Кожен живе своїм життям, виконуючи призначені йому дії. А глядач сам вибирає «об’єкт» для спостереження, будь то годуюча жінка, прокравшийся в будинок злодій або пристрасна парочка, що уподобала диван.

Персонажі, один за іншим, заповнюють простір, не перериваючи циклів свого руху. З кожною новою фігурою думаєш, що ось, цей той самий момент, коли хтось з кимось зіткнеться, і чекаєш, що буде після цього. Збігнєв майстерно нашаровує зображення, і до кінця фільму всі 36 персонажів втискуються в простір кімнати, зачіпаючи один одного лише краєм одягу.

Мультфільм ніби й не має оповідного сюжету, однак просто неможливо не впізнати в показаній на екрані кімнаті комунальну квартирку. Тут ми їмо, тут же розмножуємося, тут же відходимо в інший світ. Це повторюється знову і знову … Проглядається зацикленість, навіть не на собі, а на власному алгоритмі життя Тут можна розглянути поступові етапи розвитку людини – від дитинства до глибокої старості, все починається появою хлопчика з м’ячем, а закінчується самотньою старенькою, що піднімає м’яч і залишає кімнату.

Атмосферності цьому мультику, звичайно ж, не позичати. Життя досить монотонне і оточуючі практично байдужі один до одного. Також цікаво, що монотонні, доведені до цілковитого автоматизму рухи робляться під ритм танго, напевно одного з найбільш чуттєвих танців в світі. Ось така, можна сказати, алюзія … Шанувальники імпресіонізму і сюрреалізму вже точно не залишаться байдужими до твору, що приніс, талановитому Рибчинському, Оскар, який, до слова, привів режисера до вельми комічної ситуації.