На передодні…
Події що відбуваються на міжнародній арені і особливо у відношенні нової Адміністрації США до України для багатьох стали шоком.
Хоча як на мене багато речей можна було очікувати, як тільки стали відомими результати президентських виборів в США. Особисто для мене все що відбувається достатньо очікуване, хоча навіть мене тригерить демонстрований заокеанським партнером рівень цинізму і брутальності. Мимоволі згадую пророчі прогнози і оцінки Юрія Миколайовича Щербака, які він опублікував в своїй статті «Час Трампа чи стрибок історії», яку я вже поширював 25 листопада 2024 року і посилання на яку спеціально повторюю під текстом цього блогу.
Так звичайно, хотілось щоб було інакше, але, як говориться «не ма на то ради» і «не має зла щоб не вийшло на добре». Один з результатів таких американських зовнішньополітичних кульбітів – кардинальний ріст усвідомлення Європою точніше європейськими елітами (зокрема Польщею, співпраця з якою особисто для мене носить, скажімо так – родинно-кармічний характер) певної ілюзорності старих безпекових конструкцій, взаємних зобов’язань та гарантій. Так вже склалось, що за три роки війни рідкі службові виїзди в Польщу, я при нагоді використовував для виступів чи контактів з польською аудиторією з метою донести потребу мілітарізації їх мислення, мобілізації їх промисловості з метою збільшення оборонного потенціалу, не повторення українських помилок підготовки до війни і потребу кардинального збільшення підтримки України в її протидії росії і збільшення співпраці в питання розвитку оборонно-промислових комплексів наших країн. Не став винятком і 33 Економічний Форум в польському Карпачі на початку вересня 2024 року за можливісь участі в якому особливо вдячний Christina Vlodek. Цю подію, в сьогоднішніх умовах, хочу пригадати з певним підтекстом. Польщу в той час, я відвідував в рамках поїздки на щорічну Оборонну Виставку в Кєльце і для участі в супроводжуючих MSPO-2024 заходах оборонно-військового спрямування. Однак з радістю відгукнувся на запрошення надіслане мені Панею Кристиною на день відвідати Карпач і прийняти участь в відповідній дискуії.
По іронії мене запросили на панель щодо відбудови України. Чому по іронії? Та тому що практично з самого початку великої війни в мене виникали конфлікти з колегами, які надмірно захопились наративами про швидку перемогу над ворогом і тотально вдарились в тематику, яку я для себе окреслив терміном «відбудовобєсіє». Причому по обидві сторони кордону. Ніхто не твердить, що відбудова не важлива чи не потрібна і що про неї не треба думати та говорити. Просто всьому свій час і пріоритетність. А для початку треба зберегти державність України і забезпечити безпеку для будь якої економічної та іншої діяльності на нашій території. А передчасні і чисельні відбудовні «тусняки», неадекватність оцінки військових реалій, не дооцінка ворога, не достатня увага спільним безпековим викликам, тощо – розслаблювали та дезорієнтували і українське суспільство, і особливо еліти та всіх громадян країн-партнерів. Часами в мене складалось враження, що більшість моїх тез сприймались, як виступ якогось «типу» контуженого/ПТСрного не адеквата і мені залишалось тільки з інтересом спостерігати і слухати (див. фото), як позитивістсько відбудовний контекст в перемішку з історичними, моралізаторсько-демократичними та конкурентними/сільськогосподарсько -транспортними конфліктами домінував у головах і виступах окремих західних колег. Деяких наших європейських друзів в той час не лякали/не переконували навіть висловлені мною думки, зокрема про інституційну неспроможність і сумнівну ефективність NATO і діючих безпекових інструментів в Європі, думки про наслідки для європейців, не дай Бог, поразки України, про загрози фахової російської пропаганди і інших гібридних методів війни, думки про можливість тотальної втрати чинними елітами європейських країн своєї влади і впливів на користь різних радикалів часто густо підтримуваних кремлем, тощо.
Але минуло всього кілька місяців і… Відбулись вибори нового Президента США, настав Мюнхен 2025 паралельно з цілим букетом нових факторів і відповідних вимог та викликів зокрема для України.
Крім всього іншого маємо сьогодні (23.02.2025р.) результат позачергових парламентських виборів в Німеччині, де ультраправа «Альтернатива для Німеччини» досягла історично безпрецедентно високого результату. Безсумнівно Світ змінюється! Не дивлячись на агресію росіян проти України та їх військові і інші злочини, попри, в тому числі наші, звернення «Не умиритворяти зло» Лідеру так званого «вільного Світу» це на даний момент швидше за все, так би мовити, «моно пенісуально» і він крутить «роман» з кремлівським терористом і військовим злочинцем… І не зважаючи на їх балачки і «еротичні» фантазії на нашу тему, зокрема про швидкий мирний договір щодо України, як на мене, перед нами дуже довга і складна дорога до справедливого миру і безпечного майбутнього України в турбулентних мало прогнозованих умовах сьогоднішнього Світу. Однак зараз, на передодні третьої річниці початку широкомасштабної агресії росії проти України, кілька речей дає особисто мені підстави оптимістично дивитись в майбутнє. Як на мене, в українському суспільстві існує критична маса громадян для яких незалежна Україна стала надважливою цінністю і які надзвичайно багато заплатили і продовжують вперто платити за те щоб ми встояли і не піддались! Переконаний ці люди просто так не здадуться і не сприймуть навязані нам не справедливі мирні угоди і різноманітні колоніальні договорняки. Ми не такі слабі і «зацофані», як комусь би хотілось, а ворог не такий сильний, як комусь це може видаватись. А ще втішає, що попри всі негаразди, ми не одні в своїй боротьбі зі Злом і не справедливістю і в Світі, особливо в Європі є значна кількість людей, народів і держав, яким наша боротьба, перемога та успішне існування не байдужі і я би навіть сказав – критично важливі для їх Свободи і мирного та успішного Майбутнього!
ШАНУЙМОСЯ БО МИ ТОГО ВАРТІ!
Олег ДУБІШ
Стаття Ю.М. Щербака «Час Трампа чи стрибок історії» за наступним посиланням: