На цій фотографії я ще не чув такого слова «кібербезпека»

На цій фотографії я ще не чув такого слова «кібербезпека» – бо його тоді ще не існувало.

Також ще не існувало поняття «інформаційна безпека», точніше воно було екзотичне та мало дещо інше значення.

Що таке комп’ютер я вже чув, але не маючи уявлення що воно таке й для чого. Про свій власний я навіть ще не намагаюся мріяти, оскільки мої тодішні мрії обмежувалися бажаннями наїстися та виспатися, бажано у сухості та чистоті, але це не обов’язкові умови.

Тоді я ще не мав найменшого уявлення що на мене чекає у майбутньому.

Що колись я вийду на військову пенсію у званні полковника, але через 14 років потому знов опинюся у армії.

Що у країні буде ще дві революції, після однієї з них президент втече з країни.

Що буде всепланетна істерія навколо начебто смертельного вірусу.

Що проти України почнеться повномасштабна війна, як у часи Другої Світової, а президентом та Верховним головнокомандувачем моєї країни в цей час буде смішний актор КВН.

Що колись я стану відомим експертом у поки що невідомій мені галузі і буду публічно критикувати уряд за дику некомпетентність у цій самій галузі. За це мене влада внесе до списку «ворогів народу», всіляко переслідуватиме і навіть намагатиметься вбити.

Про все це я не міг тоді знати.

Тому я просто зубрив УГиКС й ходив у караули – що не давало жодних знижок на іспитах з вищої математики, теорії авіаційного двигуна та аеродинаміки.

Вже тоді я здогадувався, що намагатися передбачати майбутнє – позбавлено сенсу. Та навіть якщо б якимось чином вдалося зазирнути у далеке майбутнє – повірити у це було б абсолютно неможливо. Розказати ж про це майбутнє – означало б гарантоване місце у божевільні.

Добре, що тоді я не парився про те, що буде за кілька десятиліть, а просто робив що мусив – а там будь що буде.

Бо скільки себе пам’ятаю, я завжди намагався зробити Світ кращим.

Бо якщо ти не робиш цей Світ кращим – навіщо ти взагалі тут?