Навіть у найтемніші часи потрібно орієнтуватися на те, що єднає

Навіть у найтемніші часи потрібно орієнтуватися на те, що єднає. Будувати мости, а не стіни. Не лише слухати, але і чути. Мислити, задавати питання.

Вже більше ніж півроку я працюю в проєктах пов’язаних із інтеграцією українців в Польщі. У багатьох складні долі. Втрата близьких, домівок, необхідність починати з нуля. Інша мова, інше суспільство і інша культура. Ось про культуру ми і говоримо на наших зустрічах. Я не можу назвати назвати їх лекціями. Бо значно більше і значно об’ємніше. Це постійна взаємодія.

На початку вересня я провела два дні з українцями Щитно (Польща), що знаходиться у Вармінсько-Мазурському воєводстві. Один із днів, 6 вересня, співпав з Національними читаннями в Польщі, які цьогоріч були присвячені поезії Яна Кохановського. Тож темами дводенних занять були: «Польська культура і спадщина та спільна польсько-українська спадщина»; «Перемоги і трагедії польського народу в польській культурі» та читання та обговорення поезії Яна Кохановського. Чим мені запам’ятались саме ці зустрічі? Якщо узагальнити, що хотіли учасники від цих занять, то «це, щоб не дивуватися і щоб дивувати у спілкуванні з поляками». То ж щоденно по 6 годин за мною записували (тут я сама була дуже здивована), задавали питання і брали активну участь в обговореннях. І це наша характерна українська риса. Якщо вже щось робити – то досконало. Бо навіщо ці напівміри?

Інтеграційні заняття відбулися в рамках проєкту “Pomagamy – Warmia i Mazury”, реалізованого Fundacja Aktywizacja Bez Granic, у співпраці з TPU – Towarzystwo Przyjaciół Ukrainy