Не святковий допис
Ми не відповідаємо за вчинки наших близьких, але ми відповідаємо за свою реакцію на ці вчинки. І відсутність реакції — це теж реакція.
Якби подібна заява, яка просто облила помиями українських жінок, була не від батька Соні Кошкіної, то багато з групи підтримки в стилі “не звертай увагу на хейт, від своїх не відмовляються”, вже б написали лонгріди стосовно сексизму і закликали до негайного звільнення професора з Інституту журналістики.
Але ж ні. Про цінності виявляється говорять, коли це стосовно чужих. А відносно своїх — то, бачите, прикре непорозуміння.
Тому, шановні борці і борчині, наступного разу будьте послідовними і будьте собою, просто промовчіть. Бо чого варті ваші принципи, вже зрозуміло.
Це ж як із причиною корупції в Україні. Всі проти, поки не стосується своїх і щоб можна було швиденько щось вирішити для себе. Впізнали себе? Хоч собі не брешіть.
Цей приклад показав, як далеко ми від звичайних людських цінностей.
Тепер як би я робила в такому випадку. Замість довгого нервового тексту, написала б просто: “Не підтримую. Крапка”.
Публічні люди мають мати позицію, бо інакше просто мовчи за моральну сторону інших.
А в цій історії я хочу підтримати студентів Інституту журналістики. Вони відкрито закликали до звільнення професора Василенка. Але, як бачите, досі керівництво КНУ ім. Т. Г. Шевченка не відреагувало, показавши себе звичайним постсовковим ВНЗ. Мабуть думають, що за свята всі забудуть. Або як там пише група підтримки Соні: “новина живе три дні”.
Підтримайте студентів Інституту журналістики. Якщо звісно хочете, щоб в цій країні було майбутнє