П’ятеро “Праведників народів світу” з Тетіївщини: Чорна Марія, Булига Лідія, Полінська Дарина, Тертична Марія, Боюс Василина
Жінки, які ризикуючи власним життям і життям своїх близьких, рятували євреїв під час Другої світової війни.
14 травня Україна на державному рівні вшановує тих, які рятували євреїв під час нацистської окупації та Голокосту.
Звання “Праведник народів світу” було засноване в Ізраїлі у 1963 році разом із відкриттям меморіалу Яд Вашем. Кожна нагорода — це результат тривалої перевірки: Комісія під юрисдикцією Верховного Суду Ізраїлю ретельно вивчає документи, свідчення та докази. Праведники отримують іменну медаль, почесний сертифікат і право на те, щоб їхнє ім’я навічно викарбували на Стіні Честі в Саду Праведників. Ізраїль вже відзначив 2707 українців почесним званням «Праведник народів світу».
БОЮС ВАСИЛИНА ІЗ РОСІШОКВасилина Боюс жила в селі Росішки, Київської області. Одного разу вночі в 1943-му році на порозі її будинку з’явилася Бузя Лейбович, 18-ти річна єврейська дівчина з Умані. Дівчина попросила дозволу залишитися в будинку. До свого приходу в Росішки Лейбович була в’язнем в декількох робочих таборах для євреїв. Її батьків і сестру вбили, а пізніше вона втекла з табору і безуспішно спробувала приєднатися до партизанів. Виснажений вигляд Бузі Лейбович і її трагічна історія зачепили Боюс – вона і її три дочки пошкодували єврейську дівчину. Боюс погодилася заховати Бузю в своєму будинку, і перші кілька тижнів її ховали на печі в темному кутку. Пізніше дівчина стала пересуватися по будинку, а іноді вночі вона навіть виходила на подвір’я. Боюс віддано дбала про Лейбович, і в цілях безпеки, дала їй українське ім’я Дуня. Бузя Лейбович ховалася в будинку Василини Боюс аж до звільнення села в березні 1944 року. Бузя Лейбович (пізніше Тальська) емігрувала до Сполучених Штатів Америки.
7 вересня 1997 року Яд Вашем удостоїв Василину Боюс почесним званням “Праведник народів світу”.
ЧОРНА МАРІЯ ТА БУЛИГА ЛІДІЯ ІЗ П’ЯТИГІРМарія Чорна жила одна в приватному будинку в селі П’ятигори, Київської області. Її дочка евакуювалася в 1941 році, незабаром після нападу Німеччини на Радянський Союз. У 1943 році Марія Чорна надала притулок колишнім жителям П’ятигір – Хані Шварцман і її 11-ти річній дочці Софії. У перші кілька місяців німецької окупації Шварцмани були відправлені в трудовий табір для євреїв, що розташовувався в селі Антонівка, Київської (нині Черкаської) області. Там загинула старша дочка Хани Шварцман, Роза.
У 1943 році радянські партизани вчинили напад на охоронців табору, і ув’язненим вдалося втекти. Так, Шварцмани повернулися в П’ятигори в надії сховатися у когоcь із колишніх сусідів. Марія Чорна сховала Шварцманів в ямі, виритій у дворі. Вони були змушені лежати під соломою в цій ямі без руху. Взимку євреї перейшли в будинок до Марії. Іноді вони йшли в прилегле село Олександрівка, де ховалися у близької подруги Марії Чорної – Лідії Булиги. Марія Чорна та Лідія Булига були дуже бідні, проте, незважаючи на голод, вони ділилися зі Шварцманами всім, що мали. Хана і маленька Софія Шварцман, в свою чергу, допомагали жінкам по господарству. Шварцмани ховалися аж до звільнення, до січня 1944 року. Після війни вони залишилися в П’ятигорах. Софія вийшла заміж за онука Марії Чорної, а потім емігрувала до Ізраїлю.
11 лютого 1999 року Яд Вашем удостоїв Марію Чорну та Лідію Булигу почесним званням “Праведник народів світу”.
ПОЛІНСЬКА ДАРИНА ТА ТЕРТИЧНА МАРІЯ ІЗ П’ЯТИГІРВдова Дарина Полінська проживала з дочкою Марією в селі П’ятигори, Тетіївського району, Київської області, яке було захоплено німцями в липні 1941-го року. У тому ж селі жила багатодітна єврейська сім’я Коган, два сина якої пішли на початку війни на фронт.
На початку 1942-го року сільську єврейську молодь, в тому числі Олександру і Хану Коган, 18-ти і 14-ти років, відправили в єврейський робітничий табір в селі Буки-Антонівка, Черкаської області. Важка фізична праця в таборі вберегла їх від долі решти в П’ятигорах євреїв. Врятуватися від розстрілу вдалося тільки їх матері, Кларі Коган, яка сховалася у подруги Дарини Полінської. Отримавши звістку про трагедію в селі і про те, що мати жива і ховається, Олександра і Хана при першій нагоді втекли з табору і пішки прийшли в П’ятигори, подолавши відстань у 40 км. Дарина і її дочка погодилися ховати і їх теж. У своїх діях мати і дочка керувалися виключно співчуттям.
Залежно від погоди, євреї ховалися або на горищі, або в підвалі, або на сільській печі. Було непросто приховати трьох осіб від цікавих очей сусідів. Одного разу, мабуть в результаті доносу, в будинку Полінської був проведений обшук. Коли один з поліцаїв уже піднімався сходами на піч, де знаходилися Когани – вони зрозуміли, що їм вже не врятуватися. Раптово поліцай послизнувся і впав зі східців вниз, розбивши діжку з бражкою для самогону, який стояв біля самої печі. У метушні і в спробах врятувати залишки запарки пошуки припинилися, але Дарину, все-таки, забрали до відділку, де допитували з приводу чужих людей, яких сусіди помітили в її дворі. Повернувшись з допиту додому, Дарина, проте, продовжувала ховати своїх єврейських друзів до звільнення в січні 1944-го року. Врятовані і рятівниці дружили багато років, а після від’їзду родини Коган в Ізраїль, листувалися.
23 жовтня 2000 року Яд Вашем удостоїв Дарину Полінську і її дочку Марію (в заміжжі Тертичну) почесним званням “Праведник народів світу”.
