Познань як простір дії: день відкритого діалогу, підтримки й системної адвокації для українців у Польщі
25 червня в Познані Представництво Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Республіці Польща провело День відкритого діалогу — масштабну ініціативу, що об’єднала локальних чиновників, академічне середовище, польські інституції та українську громаду у пошуку рішень для спільних викликів.
Познань — це не лише культурний центр Великопольщі, а й місто, де тисячі українок і українців знайшли тимчасовий або новий дім. Як зазначила офіційна Представниця Уповноваженого ВРУ з прав людини в Польщі Вероніка Марчук, вона приїхала до Познані не лише з інформацією, але й з емоціями: з гордістю та турботою, бо щодня команда Представництва працює з тими, хто шукає не лише захисту, а й гідності.
“Наше Представництво стало для багатьох мостом — між інституціями і людиною, між травмою та відновленою вірою в справедливість”, — підкреслила вона під час виступу.
Програму відкрили інтерв’ю на TVP3 та Радіо Познань, де прозвучали основні завдання Представництва, серед яких — не лише прийом звернень та моніторингові візити, але й системна адвокація, а також передача важливої інформації не лише українцям, а й польським організаціям.
У першу половину дня відбулися зустрічі з ректором Університету Адама Міцкевича док. габ. Богумілою Канєвською, деканом Окружної ради адвокатів і проф. Шимоном Оссовським, які стали платформою для інституційного діалогу щодо правової підтримки та освітньої інтеграції.
Символічним акордом стало покладання квітів до пам’ятника Червня 1956 року — польського повстання за свободу, що перегукується з досвідом України. Саме такі жести, за словами Вероніки Марчук, творять справжню міжнаціональну солідарність.
Кульмінацією стала панельна дискусія, присвячена нагальним питанням української громади. У ній взяли участь представники Представництва, громадські діячі, активісти та польські експерти з правових і міграційних питань. Теми, що порушувалися, стосувалися не лише формальної інтеграції, а й глибших соціальних проблем:
- труднощі з влаштуванням дітей без опікунів, відсутність спеціалізованих установ та фахівців;
- завершення фінансової підтримки житла з 1 липня, що ставить під загрозу безпеку сотень родин;
- виклики з доступом до освіти для дітей з травматичним досвідом, брак психологів і підготовлених викладачів;
- випадки дискримінації, зокрема — щодо заробітної плати та доступу до працевлаштування за фахом;
- формальний доступ до медицини, що часто перетворюється на бар’єр через мовну ізоляцію та брак перекладачів;
- відсутність достатньої інформації щодо легалізації перебування, пенсійних прав, змін у законодавстві.
“Ми не боїмося говорити це вголос: українці, які рятуються від війни, — не “гості”. Вони стали частиною польських громад, а їхні проблеми — це наше спільне завдання”, — наголосила Вероніка Марчук.
У заключній частині відбулася зустріч у Фундації “Українська весна”, під час якої українські організації не лише представили свої ініціативи, а й створили простір для інформування громади, надання допомоги та живого спілкування.
Зі сцени пролунали не лише слова подяки, а й заклики до дії. У центрі всього — гідність людини. У своїй промові Вероніка Марчук підкреслила, що Представництво не є просто бюро для подання заяв, а насамперед голосом і партнером. “Ми боремося за те, щоб людина була в центрі процедур, а не на їхніх периферіях”, — зазначила вона.
Цей день у Познані став яскравим прикладом того, як польсько-українське партнерство перетворюється на реальні рішення. Він вкотре довів: інтеграція — це не тільки обов’язок новоприбулих, а й готовність з боку установ, шкіл, суспільства приймати, чути, розуміти.