Пригніченість та страх, що створюють шедеври

Частина 2. Генії і шедеври німецького кіноекспресіонізму.

РОБЕРТ ВІНЕ

«Кабінет доктора Калігарі» (1920)

«Кабінет доктора Калігарі» став емблемою німецького кіно 1920 років. Його жанр насилу піддається опису, балансуючи між трилером, притчею і жахами. Коротко сюжет фільму виглядає так. Калігарі – бродячий фокусник дивного вигляду, представляє публіці сомнамбулу Чезаре, що перебуває в стані сну ось уже 23 роки і прокидається виключно за наказом Калігарі, щоб відповісти на питання про майбутнє. В одне з таких пробуджень Калігарі гіпнотизує Чезаре, сплячого в схожому на труну ящику, щоб той викрав кохану молодого героя і скоїв убивство.

Уже з короткого синопсиса видно, що «Кабінет доктора Калігарі» – не просто багатошарове твір, а справжній лабіринт із символів та метафор. І перший в історії кіно фільм, що передає на екрані змінений стан людської свідомості. Багато в чому такому сприйняттю сприяє блискуча операторська робота Віллі Хамайстера, що вперше застосував стилізовані, спотворені плани, зйомку під найхимернішими кутами і штучне освітлення з метою створити атмосферу справжнього нічного кошмару.

Спочатку сценарій фільму був задуманий Карлом Маєром і Гансом Яновіц як алегорія на Першу світову війну, в якій доктор Калігарі символізував уряд, що загіпнотизовує народ, щоб втягнути його в безглузду війну. Однак в результаті Калігарі постав благодушним директором пансіону для божевільних, а вся дивна історія виявилася всього лише маячним баченням героя, що є його пацієнтом.

ФРІЦ ЛАНГ

«Втомлена смерть» (1921)

За формою цей твір представляє собою чотири варіації на одну тему: дівчина безуспішно намагається врятувати від загибелі свого коханого. Дія відповідно розгортається в чотирьох умовно-географічних вимірах – романтична Німеччина, мусульманський Схід, карнавальна Венеція і буддистський Китай. Незмінним залишається лише фінал: смерть перемагає любов, і під її покровом закохані поєднуються навіки. “Той, хто втрачає життя, набуває його”, – говорить останній титр фільму.

Центральний образ кінострічки – Смерть – позбавлений традиційно-казкових аксесуарів. На екрані з’являється звичайний чоловік зі спокійним обличчям і трагічно-втомленим поглядом. Він безперестанку регламентує перехід в потойбічний світ, де горять тисячі свічок, які уособлюють людські життя. Гармонійне поєднання декорацій, акторської пластики, світлотіньових і оптичних рішень дозволило режисерові створити одне з визначних творів німецького кіно експресіонізму.

«Доктор Мабузе» (1922)

Під безпосереднім впливом «Кабінету доктора Калігарі» був знятий фільм «Доктор Мабузі, геній гри». Це фільм про лиходія і злочинця, який побудував підземну імперію, маючи намір захопити владу над усім світом. Мабузі жорстоко маніпулює людьми за допомогою гіпнозу. Того ж, хто не підкоряється, він вбиває. Детективна фабула занурена в містичну атмосферу, що дозволяє характеризувати жанр картини як соціальну фантастику. Персонаж став своєрідним розвитком образу Калігарі і виразним передбаченням появи німецького диктатора.

«Нібелунги» (1924)

Сценарій фільму, написаний Фріцем Ланґом та його дружиною, засновано на класічній епічній Поемі «Пісня про Нібелунгів».

Перша серія “Смерть Зігфріда” характеризується епічною урочистістю і монументальністю. Друга серія – “Помста Крімгільди” – протистояння, хаос і свято смерті. Ідеалізуючи героїв, пригнічуючи настрій приреченості, режисер відтворив на екрані легендарну атмосферу середньовічних переказів і визначив свій фільм як “твір істинно народний, який є проявом великого німецького духу”.

“Метрополіс” (1927)

Це найзнаменитіша картина Ф. Ланга. Дія відбувається в гігантському місті хмарочосів, з’єднаних мостами-автострадами. Всій цій махіні надають руху робочі, що нагадують в’язнів: покірно опущені голови, уніформа, механічні жести. Метрополіс – плід наукових досліджень Ротвінга – винахідника з диявольським розумом. Героїня з символічним ім’ям Марія намагається гармонізувати життя городян, проповідуючи єдність розуму і рук на “території” серця. Ротвінг винаходить робота із зовнішністю Марії і за допомогою своєї маріонетки дезорганізує робочій натовп, провокуючи в ній руйнівні інстинкти. Натовп, що обожнював утішницю-Марію, тепер сліпо слідує за новим кумиром – Лжемарією. Довівши ситуацію до апокаліптичного напруження, режисер завершує сюжет перемогою розуму і серця: робочі стрункими рядами йдуть за щасливою закоханою парою – Марією і сином Фрідерсона – власника Метрополіса.

Аналіз психології натовпу виявився найбільш цінним змістовним аспектом фільму. З точки зору форми, Ланг тут демонструє високу майстерність режисера-експресіоніста, бездоганно володіє відповідною образотворчою стилістикою і законами ритмічної побудови екранного твору. Численні колони статистів переміщаються серед гігантських декорацій. Монументальність мізансцен підкреслюється далекими планами.

ФРІДРІХ МУРНАУ

«Носферату. Симфонія жаху» (1922)

Перша картина про вампіра-аристократа, що наводить жах на сусідні селища. Саме в цій стрічці вперше в історії кіно зафіксована загибель вампіра від сонячного світла, що згодом стане вже мейнстрімом.

А взагалі, містика, дійсно, просочує буквально кожен кадр: цьому сприяють і специфічне освітлення, і незвичайні точки для камери. Містична атмосфера в «Носферату» досягається завдяки візуальним знахідкам режисера Мурнау і оператора Фріца Арно Вагнера – вони багато знімають на натурі, а не в павільйоні, що більше характерно для імпресіонізму. Однак, контрастне освітлення, експерименти зі з’єднанням негативної та позитивної плівки, покадрова зйомка і прискорений монтаж занурюють глядача в світ страшного і незвіданого без допомоги декорацій. Багато кадрів з цього фільму перетворилися на стійкі цитати, наприклад, тінь графа Орлока, що крадеться в будинок.

«Остання людина» (1924)

Головний герой – швейцар фешенебельного готелю – відчуває себе людиною значною до тих пір, поки носить мундир. Після зниження в посаді він втрачає право носити ліврею, і в цьому справжня драма бідного старого. Навколишній світ для нього в одну мить стає чужим і навіть ворожим. Обертові двері готелю, невтомно поглинають людський потік, знаходять символічне значення рулетки Долі. Та й образ мундира, що заміщує людину – також виразна алегорія. У фільмі немає детальної психологічної розробки характеру персонажа, проте Мурнау створює символічний соціальний портрет, оголюючи хворобливий нерв жорстко структурованого німецького суспільства. При цьому режисер обходиться без єдиного пояснюючого титру, оперуючи виключно виразністю динамічного екранного зображення.

ПАУЛЬ ВЕГЕНЕР

«Празький студент» (1913)

Стрічку вважають одним із перших фільмів течії. Вона оповідає історію про бідного юнака, що підписав договір з чарівником Скапінеллі, який в обмін на гроші забирає його відображення. Двійник оживає і втручається в життя молодої людини, що в фіналі призводить до трагічних наслідків. Сюжет, безумовно, не новий і прямо відсилає до роману «Портрета Доріана Грея», який вийшов за 20 років до того. Новаторство «Празького студента» саме в перевазі внутрішнього над зовнішнім. Він досліджує теми самопізнання, роздвоєння особистості і висловлює містичні мотиви за допомогою кінематографічних засобів.

ПАУЛЬ ЛЕНІ

«Кабінет воскових фігур» (1924)

Ще один фільм, який розвивав ідеї «Кабінету доктора Калігарі» – це стрічка «Кабінет воскових фігур», в якій молодий поет потрапляє в музей воскових фігур і представляє себе героєм історій, в яких беруть участь імениті експонати – від Івана Грозного до Джека – різника.