Про Хануку і антисемітів
Влітку в моїй стрічці промайнуло декілька дописів від популярних блогерів про те, що в Україні немає антисемітизму.
Ці дописи підтримали чимало людей. Я не стала їх коментувати і заперечувати, а просто про себе подумала – давайте дочекаймося Хануки.
Так, друзі, я не поділяю думку про відсутність антисемітизму в Україні. Як людина, яка встановлювала Меморіал пам’яті жертв єврейських погромів в Тетієві, і на свою адресу чула безліч проклять від Києва до Торонто, я точно знаю що в Україні з цим не все гаразд. І цьогорічна Ханука показала, що ненависть до євреїв в порівнянні із минулим роком в Україні набрала обертів. Хіба сліпий та глухий не зможе цього побачити. Для прикладу я вам хочу навести допис блогера Дмитра Павліченка від 14 грудня, в якому він закликає мерів цитую: «прибрати хануки і поставити державні символи» і цей допис отримав 49 тис. лайків та безліч ненависницьких коментарів.
Але я досі вважаю, що у порівнянні з іншими країнами, рівень ксенофобії в Україні менший. Хоча, б тому, що ненависть поки не випліскується у фізичні дії. І навіть праві партії у нас не користуються популярністю, такою як наприклад в Польщі. Але це не означає, що не потрібно звертати увагу. Бо рано чи пізно, як тільки буде кинутий перший камінь, за ним полетять сотні. Колись в маленькому містечку Тетієві, 105 років тому, теж вирішили не звертати увагу на антиєврейські настрої, бо всі в місті жили дружно. А завершилося все 4500 жертв за три дні, бо мешканцям зайшла дезінформація про те, що євреї підклали магніт під церкву і тому в неї вдарила блискавка. Бо коли градус емоцій піднімається, то натовп спинити неможливо. Хоча вчора, здавалося, це були милі, добрі люди, які муху не вб’ють, хіба на кухні понарікають на євреїв.
Тепер, що нам з цим всім робити. Найперше – реагувати, завжди і швидко. Більшість антисемітів, так як це було в Тетієві, є такими від недостачі інформації і які як правило жодного єврея не бачили в очі. Тому потрібно їм пояснювати, просто і популярно, як дітям. Поки ми ще маємо час.
Крім того, що вони не бачили євреїв, то ще не читали Конституцію України. Тому, що інакше знали б, що Україна не є слов’янською та православною державою, а є світською (жодна релігія не є основною), де всі українці рівні в незалежності від національного походження та віросповідання. І їх права закінчуються там, де починаються права іншої людини. І саме за це ми воюємо.
А ще ті, що сильно кричать про дідухів, забувають, що це язичницький символ, який до їхнього православ’я не має жодного відношення. І я більше ніж впевнена, що ні в кого з них дідухів дома немає, зате є йолка і олів’є, як в старих совєтских традиціях, як і ненависть до тих, хто відрізняється, теж з тих традицій.
А ще погано вчилися в школі, бо не розуміють, що Ханукія – це релігійний символ, а не державний. І що Україна багатонаціональна держава. І що громадяни України, можуть сповідувати різні релігії, або не сповідувати жодної та мати різне національне походження, а часом і не одне. Як, наприклад, я. Любити Україну, але цінувати своє коріння і шанувати традиції своїх предків та передавати їх наступним поколінням. Совєти весь час намагалися стерти віру і ідентичність, нав’язуючи ідею «совєтского чєловєка». При тому знищували фізично, мільйонами. Те саме роблять окупанти сьогодні на окупованих землях. І коли вам хочеться щось заборонити іншим українцям, або вас дратує, що інші українці сповідують іудаїзм і святкують Хануку, то ви нічим не відрізняєтесь від варварів з боліт.
Але я точно знаю, що світло все одно переможе темряву. І від нас теж залежить ця перемога, бо світло в кожному з нас. Або темрява. Вибір за нами