Прорив Вайґля

Кожен, хто 2 вересня 2021 р. заглядав на початкову сторінку пошукової системи Google, міг побачити там незвичний малюнок-doodle. На ньому зображено якогось дядька-бороданя в оточенні колб, мікроскопів, штативів та іншого лабораторного обладнання, а подекуди тло закриваюсь краплини-поля огляду мікроскопічного об’єктиву із юрмами вошей. Щось пост-модерне чи сюрреалістичне…

Фактично ж тут зображено насправді видатного діяча науки й людину-героя та звитяжця в одній поставі.

Рудольф Штефан Ян Вайґль (пол. Rudolf Stefan Jan Weigl (Wejgel) – лікар, біолог, імунолог. Саме він виготовив вакцину проти епідемічного висипного тифу.

Рудольф Вайґль народився 2 вересня 1883 року у маркграфстві Моравія (тоді це була територія Австро-Угорської імперії). Його батьками були чеські німці. У п’ятирічному віці він втратив батька. Ним опікувався вітчим, який був учителем гімназії у Стрию, яку закінчив Рудольф.

Пізніше він навчався у Львівському університеті на біологічному факультеті. Після студіювання майбутній вчений працював асистентом професора Йозефа Насбаума-Гіляровича, під керівництвом якого захистив докторську дисертацію та став викладати у Львівському університеті.

З початком Першої світової війни Рудольф Вайґль потрапив до армії, де служив військовим лікарем. Майбутній науковець стикнувся з епідемією висипного тифу серед австрійських військових і російських полонених. У 1918 році Вайґль першим у світі виготовив дієву вакцину проти епідемічного висипного тифу, що врятувала життя багатьох людей. У процесі роботи він сам заразився і перехворів цією хворобою. Виготовлену вакцину вперше випробував на собі. Його дослідження надалі використав у роботі з викорінення епідемічного висипного тифу його учень Генрик Мосінг.

Викладав у Львівському університеті Яна Казимира. Виїздив у наукові закордонні відрядження з метою поширення свого видатного відкриття.

У 1920 році у Львові створили Науково-дослідний інститут висипного тифу та вірусів Рудольфа Вайґля, який проіснував, керований професором, до 1944 року.

Саме із цим закладом пов’язані найбільш драматичні й звитяжні сторінки життя науковця. Після окупації Львова німцями влітку 1941 р. його не репресували й не усунули з видноколів (далося взнаки його німецьке коріння). Натомість нацистські високопосадовці зацікавилися його роботою й надали потужне фінансування для продовження досліджень у галузі боротьби із тифом. І саме завдяки цьому Вайґль зміг виконати шляхетну місію під носом у фашистів – він працевлаштував у дослідницьких проектах інституту численних львівських інтелектуалів-поляків та українців, осіб єврейського походження та діячів антифашистського підпілля (хтось налічував до 2000 таких осіб, яких Вайґль у такий спосіб врятував від голодної смерті, репресій чи відправки до Німеччини на примусові роботи). Тим, кого він не зміг працевлаштувати, він допомагав переховуватися й втікати від німецької каральної машини (поруч із ним у Львові такою ж шляхетною місію порятунку від фашистів опікувався й кир Андрей –  Митрополит Андрей Шептицький, а також його брат Климент Шептицький).

Згодом після другого повернення Совєтів до Львова саме цей факт роботи Вайґля в окупованому нацистами Львові спричинив безпідставні звинувачення його у колабораціонізмі (пізніше власне через це науковець не зміг стати Нобелівським лавреатом, хоч його кандидатуру висували на здобуття премії двічі).

Незважаючи на підтверджену участь вченого в Русі опору нацистам і його допомогу потерпілим від війни, науковець зазнав переслідування з боку комуністичної влади й вимушений був залишити Львів та емігрувати до Польщі.

Після війни завідував кафедрою біології у Краківському університеті, пізніше працював у Познані, у Медичному університеті.

У 1951 році Рудольф Вайґль пішов на пенсію. Помер у 1957 році в місті Закопане.

У 2003 році був зачислений до Праведників народів світу (згодом це звання отримав і Климент Шептицький).

Саме тому появу такого чудернацького doodle на сторінці пошукової системи Google варто вітати.

02.09.2021

P.S. Доля Рудольфа Вайґля стала ще одним ланцюгом, що з’єднав кармічними й історичними зв’язками Львів і Краків. А серед 2000+ працевлаштованих та схованих ним від нацистів осіб був справжній Геній. І хоча в інституті Вайґля він був лише простим годувальником вошей (тих вошей згодом використовували у дослідженні дій препаратів на інфекцію тифу), всі довкола знали його справжню потугу. Він був тим, хто доклався до написання найцікавішої сторінки в історії Львова міжвоєнної доби у першій половині ХХ ст. Тим, хто створив підвалини до бурхливого розвитку цілого оберемку теоретичних та прикладних наукових дисциплін у другій половині ХХ – початку XXI ст. Мій нарис саме про цього Генія буде вже невдовзі готовий.