ЩЕ РАЗ ПРО ДЕКОЛОНІЗАЦІЮ ТА “ТАРАСА БУЛЬБУ”
Нарешті, коли трошки всівся пил й угар від нещодавнього трешевого опитування щодо 100 найвидатніших українців усіх часів.
(див. https://portal.lviv.ua/…/top-100-najvydatnishykh…), дозволю собі прокоментувати його і я.
Ні, я не обговорюватиму друге місце, присуджене зе-Вєлічайшему (і навіть не жартуватиму, чи подав би він позов до суду на ТГШ, що посів перше місце, аби той був би живий нині).
І не коментуватиму 44-е місце безпосереднього замовника цього опитування від ОП, «генія комунікацій» Михайла Подоляка (що випередив «якихось” Павла Тичину та Володимира Івасюка).
І навіть не дорікатиму соціологічній службі “Рейтинг”, що “збацала” це опитування нашвидкоруч, не гребуючи замовною “джинсою” (адже колись я навчався у фундаторів вітчизняної соціології, а два моїх Могилянських професори Олексій Гарань та Володимир Паніотто й дотепер очолюють соціологічні служби й фундації, що є визнаними лідерами цього сегменту ринку).
А зверну я свою увагу на той факт, що з-поміж номінантів опинилася цілком фейкова персона.
Так, той самий Тарас Бульба. І наявність цього персонажа серед номінантів переконливо підтверджує дві сумні тези:
1. Наш посполиті-“богоносці” лишаються досі, так би мовити, «альтернативно обдарованими”, перебувають на нижчих щабелях піраміди Маслоу та все так само є вразливими щодо навіювань із боку всіляких політичних пройдисвітів та комуністів.
2. Успішно проведена ІПСО може зчиняти вплив на свою жертву протягом десятиліть і навіть століть.
Ні для кого не є секретом, що колись Коля Яновський, відмовившись від свого польського коріння та ставши Гоголем, марно намагався здобути слави імперського російськомовного письменника. Спроби письменника-початківця були невдалими аж до того моменту, як він став таємним агентом Третього відділення (його повна назва «Третє відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії» — найвищий орган політичної поліції Російської імперії). Саме після цього кар’єра Гоголя різко пішла вгору, його стали скрізь друкувати та навіть замовляти нові твори.
Ці факти не надто вип’ячувалися офіційними біографами Гоголя, але й не надто приховувалися. Так, було відомо, що протекцію Гоголю при вступі до таємної служби склав його приятель Булгарін, а ідеологічним куратором був Шура Пушкін (ще один таємний агент, що маскувався під відомого літератора – з огляду на це зовсім іншими барвами грає жартівливо-зневажливий епітет «пушкіністи”, яким любить нагороджували нинішніх загарбників наш письменник Антон Санченко у своїх щоденних оглядах воєнних подій).
Саме Третє відділення було прямим замовником деяких творів Гоголя, роблячи з них знаряддя пропаганди. Звідти й оте «хуторянство” українців та їхнє низькопоклонство перед імператрицею у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки”, звідти ж і постає «Тарас Бульба”. В цьому романі Гоголь виконав політичне замовлення та фактично запустив ІПСО, що мала на меті посіяти ворожнечу між поляками й українцями та нівелювати спільний досвід цих народів, у тому числі й у боротьбі з Московією, за часів Речи Посполитої (саме тому поляки у гоголівському «Тарасі Бульбі” – кровожерливі й жорстокі). Доречі, гоголівський приятель Булгарін виконував подібну ж роль, але стосовно сіяння ворожнечі між білорусами й поляками.
Брехливі міфи, створені Гоголем у «Тарасі Бульбі”, були підхоплені імперською пропагандою, а надалі й радянською. Вони виявилися надто живучими, засівши в голови наших сучасних «богоносців”, що і показало згадуване опитування.
І з цим щось треба робити.
Хтось міг би повторити за Митцем (Лесем Подерв’янським): «Сієш-сієш, а воно, бл*дь, не родить…». А хтось міг би докладатися до відновлення історичної справедливості та зміцнення польсько-української дружби (адже події цієї війни наочно демонструють, що наші народи дійсно дружні). Одним із кроків у цьому напрямку могла би бути популяризація доробку «нашого польського Гоголя” – Юліуша Словацького. Він був одним із тих, хто щиро мріяв про незалежну Україну, що б дружила з Польщею.
