Спілка за ґратами: огляд рішення ЄСПЛ у справі “Якутська республіканська федерація профспілок проти Росії”
Попри неоднозначне ставлення до профспілок у суспільстві, право на їхнє створення є беззаперечним для кожного.
Його важливість підкреслюється й тим, що воно згадане у Загальній декларації прав людини – основоположному актові у цій сфері: ч. 4 ст. 23 Декларації надає кожній людині право “створювати професійні спілки та входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів”.
Однак чи дійсно воно абсолютне?
На початку 2000-х рр. голова Федерації профспілок Республіки Якутія Логінов відвідав установу виконання покарань № 7 у м. Якутськ з метою моніторингу дотримання прав ув’язнених. Він відзначив численні порушення тих прав з боку адміністрації й почав надавати поради з їхнього законного захисту. Натхненні рекомендаціями Логінова в’язні вирішили створити профспілку і з цією метою скликали у лютому 2006р. таємне зібрання, на якому ухвалили відповідне рішення. Федерація профспілок прийняла цю організацію у свої лави.
10 січня, однак, Федеральні збори затвердили зміни до федерального закону “Про громадські об’єднання”, згідно яких позбавлені волі за вироком суду позбавлялися права засновувати такі об’єднання чи вступати до них.
У червні 2007р. республіканська прокуратура звернулася до Федерації профспілок із вимогою виключити з лав організацію ув’язнених.
Прокурор посилався на те, що позбавлення волі не являє собою спільні трудові інтереси як підставу формування профспілки. При цьому, на його думку, конвенція Міжнародної організації праці 1948р. про право асоціації та захист об’єднань вимагає такої підстави.
Суди кількох інстанцій підтримали це рішення, тож 2008р. Федерація припинила членство спілки установи № 7.
Також прокурор звертався до судів з проханням визнати створення спілки актом без правових наслідків, однак у цьому було відмовлено з огляду на заснування спілки до набрання поправками чинності.
Заявник (Федерація) скаржився на порушення гарантованого ст. 11 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Конвенція) права на свободу мирних зібрань та об’єднань.
Уряд заперечував, зазначаючи про різну природу добровільної праці та “притягнення до праці” як засобу покарання й виправлення. Крім того, його представники наполягали на тому, що заснування профспілки здатне підірвати дисципліну серед позбавлених волі.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) передовсім погодився, що дії якутської прокуратури становили, безперечно, втручання у гарантоване ст. 11 Конвенції право. Не заперечував він і того, що на ув’язнених поширюється більшість гарантованих Конвенцією прав (крім, певна річ, права на свободу).
При цьому ЄСПЛ зазначив, що питання дотримання балансу між правами працівників та керівництва, правом на об’єднання й вимогами правопорядку є доволі чутливими. Відтак на національні уряди покладається право самостійно визначати найкращі засоби забезпечення такого балансу.
ЄСПЛ погодився з оцінкою уряду праці у місцях позбавлення волі від добровільної праці. Крім того, на його думку, свобода діяльності профспілки була б проблематичною у таких місцях і суперечила б вимогам правопорядку. Відтак він відхилив вимоги Федерації.
При цьому ще на самому початку рішення ЄСПЛ зауважив відсутність єдності щодо питання спілок у закладах позбавлення волі в державах-членах Ради Європи. За його спостереженнями, повна заборона заснування таких спілок та вступу до них де-юре наявна лише у Чехії та Словаччині, однак де-факто простежується ще у 10 державах (зокрема, й Україні). У 15 державах це питання не врегульоване ніяк. Натомість у двох країнах (Люксембурзі та Сполученому Королівстві) права позбавлених волі можуть захищатися ними шляхом не лише вступу до спілок, але й обрання уповноважених.
З огляду на це, а також і на традиційно скрутне становище ув’язнених, двоє суддів ЄСПЛ висловили окрему думку, у якій обґрунтували, чому вони вбачають порушення Росією ст. 11 Конвенції. Вони наголосили, що Конвенція має бути “живим інструментом”, положення якого слід застосовувати гнучко, з підходом до кожної конкретної ситуації.