Спільна польсько-українська спадщина в контексті історій життя та кохання шляхетських родин центральної та західної України

Я бережу тебе… Між писаних рядків…

Тебе, як сенс, вкладаю в кожну букву…

Читай мої зізнання поміж сотень слів…

Читай не вголос, а про себе і без звуку…

Czytaj w skrycie… Przy nocy blasku…

Gdy na ramiona twoje spadają gwiazdy…

Tam przecinki są grzeszne, lecz święte są strony…

Tam dotykał cię będę, tylko czytaj te strofy…

Читай повільно… Паузи між кожен вдих…

На видиху – води по тексту пальцем…

Відчуй мене… Цей текст, як майже для сліпих…

Любов читають майже шрифтом Брайля…

Chronię cię… Między pisanymi wersami…

Ciebie, jak sens, wkładam do każdej litery…

Czytaj moje wyznania w ciszy… powtarzaj je nocami i latami…

I post scriptum – czytaj cicho; niech będą to nasze sekrety.

(с) Софія Федина-Прилуцька, переклад на польську від мого сина, Arsenii Kotseruba).

Під час Майстерень польсько-українського примирення, що відбулися на Волині, у селі Замлиння Вишнівської громади, в Інтеграційному центрі «Замлиння» мала честь виступити з доповіддю на тему «Спільна польсько-українська спадщина в контексті історій життя та кохання шляхетських родин центральної та західної України». Організатор Stowarzyszenie Pojednanie Polsko-Ukraińskie

Про кохання , що давало сили і натхнення змінювати хід історії, творити спільну польсько-українську спадщину, що збереглася незважаючи на буремні століття та є частиною нашої спільної історії.

Про кохання , яке залишається найсильнішою силою єднання, тому це один із найкращих шляхів до розуміння та примирення.

Свою доповідь я почала із вірша поетеси Софії Федини-Прилуцької, половину якого я прочитала українською, а за прочитання іншої половини польською мовою, дякую Анатолій Курносов.

Про які родини я говорила? Загалом було 6 історій. Далеко не всі мали хеппі енд, але це дуже емоційні історії кохання, які безумовно залишили яскравий слід в історії та спадщину, важливу як для українців так і для поляків.

Історія перша: Василя-Костянтина Острозького та Софії Тарновської Маєтності її батька були найбільшими в Речі Посполитій і називались «державою Тарновською». Василь-Костянтин Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої. Таїнство їх шлюбу відбудеться водночас… за православним та католицьким обрядами, їх благословлятимуть і священик, і ксьондз одночасно, у цьому інтерконфесійному шлюбі кожен залишиться у своїй вірі.

Першим у них народиться син Іван, але в юнацькому віці він прийме рішення перейти у католицизм і стане Янушем. Та незважаючи на свій свідомий вибір … після смерті батька продовжить фінансувати Києво-Печерську Лавру. Всі п’ятеро дітей Острозьких, за винятком доньки Єлизавети, будуть хрещені згідно православного обряду. Але потім всі, за винятком наймолодшого Олександра, стануть католиками. Під час народження 5-ї дитини, Софія помре у віці всього лише 36 років і залишиться «коханням всього життя» князя Острозького.

Більше князь так і не одружиться і проживе ще 38 років, повністю сфокусувавшись на справах та дітях. У 1574 році перенесе князівську резиденцію з Дубна до Острога, де розпочне перебудову Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П’єтро Сперендіо. 1575 року запросить знаного друкаря Івана Федоровича (Федорова) для організації друкарні, де буде надруковано перший повний текст Біблії церковнослов’янською мовою 1581 року – «Острозька Біблія». А в 1576 році відкриє Острозьку слов’яно-греко-латинську академію. Будуватиме церкви та монастирі. Бо щось ми робимо для когось, а щось в пам’ять про когось…

Історія друга: Фрацішека-Ксаверія Браницького та Олександри Енгельгардт.

Вона графиня, обер-гофмейстрина, тітка поміщика Тараса Шевченка, перша донька підполковника Василя Енгельгардта та його дружини Марфи Олександрівни, рідної сестри князя Григорія Потьомкіна. Він польський державний діяч, дипомат, великий гетьман коронний Польщі, походив із старовинного польського роду Браніцьких гербу Корчак. Отримає чудову європейську освіту, яку згодом доповнить подорожами, швидко стане улюбленцем двору і кумиром польської молоді. Служитиме у лавах французького війська, а потім у посольстві в Петербурзі, де в той час польським послом буде Станіслав Понятовський, майбутній польський король. Коли у 1764 році Станіслав Август Понятовський буде обраний польським королем, на Браніцького посипляться нагороди та відзнаки. Він ревно служитиме королю, за що у 1768 році отримає у довічне володіння Любомльське староство, де побудує власний палац-резиденцію — Любомльський палац Браницьких, а у 1774 році — найбагатше в Україні Білоцерківське староство.

А потім почне віддалятися від короля, одружиться на племінниці Григорія Потьомкіна, тій самій Олександрі Енгельгардт. Після другого поділу Речі Посполитої складе з себе звання гетьмана і перейде на російську службу і поїде у своє помістя до Білої Церкви. Білоцерківське староство він подарує своїй дружині, яка почне наводити тут лад та будувати парк. Назву парку графиня дасть на свою честь — «Олександрія». І це на сьогодні один із найбільший і найвідоміших дендрологічних парків України і візитівка Білої Церкви. Олександра Браніцька не поспішатиме будувати маєток і пояснюватиме це тим, що любить садити, а не будувати та житиме аж надто скромно для своїх можливостей. Але майже всі цінні пам’ятки архітектури, що збереглися в місті Біла Церква до наших днів, будуть збудовані Браницькими.

І незважаючи на те, що Браницький перейде на російську службу, фактично зрадивши Річ Посполиту, життя непередбачувана річ. Нащадки Браницьких візьмуть участь Польському повстанні 1863—1864 років і стануть вигнанцями. Найяскравішою особистістю серед нащадків Браницьких стане онук магнатів Ксаверій. Він здобуде освіту у Варшаві та Петербурзі, служитиме в Охтирському полку, буде ад’ютантом генерала Вітте, його вже ось-ось призначать ад’ютантом самого царя… Але свій вибір він зробить на користь Польщі. За що цар заочно засудить Ксаверія до каторги й конфіскує його маєтки. Однак Браницький передбачливо закладе перед від’їздом більшу частину свого майна й вивезе до Франції великі кошти, де займеться підприємництвом і набуде чималий капітал. Браницькі куплять поблизу Парижа замок «Монтрезор», де й поселяться назавжди.

Історія третя : Кароля Даровського та Антоніни Марцелли Котович.

Вона польська шляхтичка, у Тетіївському римсько-католицькому парафіяльному костелі (нині Київська область) за 1827 рік міститься запис про її народження та хрещення. Він Кароль Верига Даровський, із шляхетського роду гербу Сліповрон. Коли граф Францішек Островський продав Тетіїв разом із Лобачевом Олександру Машкевичу, то від останнього він перейшов у спадок до Кароля Вериги Даровського.

Вони одружаться 2 жовтня 1849 року в Тетієві. “Я одружилася в 1849 році, в день Ангелів-охоронців, не з волі батьків, як дехто помилково вважає. Я піддалася непереборній силі обставин, безсумнівно, керованих рукою Божою”. Так писатиме Антоніна Марцелла про своє одруження. Вона народить йому двох дітей – Юзефа і Кароліну. Але через 3 роки Кароль Даровський помре від тифу, а згодом і їх син Юзеф.

Вдова Кароля, після смерті чоловіка переїде на Галичину і у замку у Язловцю створить монастир під назвою «Згромадження сестер непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії» разом із просвітницьким закладом для молодих дівчат та дасть поштовх для створення подібних закладів у Галичині. Вона завершить свій земний шлях у 1911 році у Язловці, а в 1996 році в Римі Папа Йоан Павло ІІ проголосить її блаженною. Ми знаємо її як блаженну католицької церкви Марцеліну Даровську.

Історія четверта: Францішека Антонія Лєдуховського та Людвіки Денгофф; Томаша Адама Островського та Аполінарії Лєдуховської.

Вона Людвіка Денгофф, що походить з полонізованого німецького шляхетського роду. На той час дідичем Тетієва стає князь Януш Сангушко, який успадкував всі власності Острозьких після своєї матері. Після смерті князя Януша Сангушко, його дружина княгиня Констанція стане дружиною Юзефа Лодзя Рогальського, а Тетіївські власності передасть Людвіці, своїй кровній вихованці, яка одружиться з Францішком-Антонієм Лєдуховським, дипломатом, послом Сейму Речі Посполитої, Чернігівським воєводою, сенатором, що народився на Волині. Після одруження Людвіка, в пам’ять згасаючий рід Денгофів, у Тетіївських власностях закладе село, якому дасть ім’я Денгофівка (тепер – Денихівка в Тетіївській громаді в Київській області) та збудує дерев’яний католицький костел. В 1787 році польський король Станіслав Август Понятовський після повернення з Канева гостюватиме у Лєдуховських в Тетієві.

Лєдуховські матимуть єдину дочку Аполонію, яку віддадуть за Томаша Адама Островського, що походить із шляхетського роду гербу Равич, що стане державним діячем Речі Посполитої та президентом Сейму Царства Польского. 1764 року він підтримає кандидатуру Станіслава Августа Понятовського на заняття трону Речі Посполитої. Під час російського-польської війни утримуватиме короля від приєднання до Тарговицької конфедерації, закликатиме дати бій і попаде в полон до росіян. Але…з 1815 по 1817 роки стане президентом Сейма Царства Польского.

Томаш Адам Островський після одруження з Аполонією переїде до Тетієва і зуміє підняти ці володіння на належний рівень. А в 1804 році на місці давнього дерев’яного католицького костелу змурує новий, а автором скульптури Пресвятої Діви Марії в костелі стане відомий скульптор Теодор Риґєр. Матиме зі своєю дружиною Аполонією дев’ятеро дітей. Його син Ян Антоній Островський назве поселення, засноване його батьком в 1788 році його іменем — Томашов, стане бригадним генералом та учасником листопадового повстання проти Російської Імперії 1830 -1831 років.

Історія п’ята: Леона Свейковського та Лаури Лахман; Емануеля Свейковського та Софії Замойської.

Вона Лаура Лахман. Її дід Юрій (Георг) Лахман служив у російському війську і отримав у Петербурзі звання полковника Олександрійського гусарського полку. Його дружиною стала Елеонора Пашковська, київська родичка Тадеуша Костюшка. Із Петербурга Лахман переїде до Варшави, стане правою рукою військового генерал-губернатора Яна Вітте та братиме участь у придушуванні польського повстання. Але коли 1863 року відбудеться нове польське повстання, усі три доньки Лахмана, ніби спокутуючи провину батька, будуть допомагати повстанцям. Він Леон Свейковський, власник палацу у Шпикова, із польського шляхетського роду гербу Тшаска, двічі вдівець, який самостійно виховував донечку, чудово куховарив та бездумно витрачав кошти. Вони одружаться, але подільська шляхта не сприйме нову дружину Леона Свейковського, тому спеціально для неї він збудує у Кашперівці поруч із Тетієвом (нині Київська область) новий палац. А також він збудує Каплицю Свейковських поруч із Тетіївським костелом, що є пам’яткою архітектури національного значення. Каплиця збудована у формах античного храму, перед входом напис “Тим, хто воскресне” (Tym ktorzy zmartwychwstaną, над кованими дверима – зображення гербів (Тшаска та Єліта) та напис польською «Гроби родини Свейковських».

Причиною їх розлучення стануть ревнощі Свейковського і вона переїде до Парижу та забере із собою сина Стефана. У Стефана народиться син Емануель, який в Ягеллонському університеті здобуде ступінь доктора філософії, приділятиме особливу увагу історії мистецтва, досліджуватиме пам’ятки історії Кракова та всієї Польщі загалом. Його перу належатимуть такі праці, як «Щоденник Краківського товариства друзів мистецтва», «Монографія Дуклі», «Контур історії мистецтва ткацтва вишивки» та багато інших. Емануель одружиться на Софії Замойській. Коли у 1907 році молоде подружжя Свейковських повертатиметься із Єгипту, Емануель захворіє запаленням легенів і через два роки його не стане та буде похований у Тетієві у каплиці Свейковських. Згодом за чотири роки не стане і Софії, яка знайде свій вічний спокій поруч зі своїм чоловіком.

Історія шоста : Яна Щасного Гербурта та Єлизавети Заславської.

Вона Елизавета Заславська. Походила з князівського роду Заславських, гербу Баклай (найдавніше зображення герба датується 1366 роком). Донька Януша Заславського, воєводи волинського та Олександри Романівни Сангушківни, що виховувалася у православній вірі. Він Януш Щасний Гербурт, політичний і літературний діяч, дипломат Речі Посполитої, власник Добромильського замку (нині називається замок Гербуртів, що є пам’яткою архітектури другої половини XVI ст. загальнодержавного значення), міста Добромиля (нині Львівська область), Мостиський староста, Яворівський староста і Вишенський староста. Навчався у Краківській Академії, а потім в університетах Інґольштадту, Парижу, Ляйдену. Окрім руської та польської мов, знав латину, німецьку, французьку, італійську, грецьку. Був секретарем у польського короля Сиґізмунда ІІІ Вази. Брав участь у дипломатичних місіях до Англії, Риму, Константинополя.

Вони одружаться 1601 року. Ян Щасний на момент одруження матиме 34 роки. Єлизавета перебереться до чоловіка у Добромиль. Наступного року у подружжя народиться син Ян Леон, якого будуть називати Ян Лев. Про цю зоряну пару злі язики казатимуть, що обоє гордовиті і зарозумілі.

1606 року Ян Щасний разом з Миколаєм Зебжидовським і князем Яном Радзивілом стане одним з керівників Сандомирського рокошу через династичні війни Сиґізмунда ІІІ Вази за шведську корону, його прагнення до посилення королівської влади, бажання позбавити шляхту більшої частини привілеїв та залишити за Сеймом право тільки дорадчого голосу. Після поразки під Гузовом змушений буде переховуватися разом з родиною у маєтку тестя — Януша Заславського. Там його й арештують. Йому загрожуватиме страта за державну зраду. Дружина намагатиметься його визволити з тюрми, писатиме листи до короля Сиґізмунда ІІІ Вази і готова буде брати з військом вавельську вежу штурмом. Від Гербурта відвернуться усі — друзі, родина, тесть Януш Заславський і пальцем не кивне, щоб допомогти зятеві. Бо замість корисних контактів з королівським двором отримав зятя, який став нестерпним для короля.

Ян Щасний Гербурт відбуде за рокош майже дворічне ув’язнення і практично буде усунений від політичної діяльності. Дружина перевезе до нього друкарню з Острога, щоб Ян Щасний міг видавати книги у родинному гнізді в селі Боневичі поблизу Добромиля. Ян та Єлизавета розроблять пам’ятний знак для друкарні і книг, які вони друкуватимуть, що символізуватиме єдність Острозької і Добромильської друкарень. Автор твору «Про перемогу козаків над татарами» латинською мовою, сатиричного твору «Єзуїти», праці «Діалог про оборону України». Багато хто тоді не міг зрозуміти, як шляхтич римо-католицького обряду міг заявляти, що він русин.

Єлизавета не покине чоловіка в біді й і не лише боротиметься за його свободу, а й до звільнення чоловіка у 1609 році керуватиме сімейними володіннями, однак не надто вдало через появу значних боргів. Але все ж у 1613 році вони з чоловіком нададуть грамоту у Перемишлі та наділять землями василіанський монастир Св. Онуфрія в Добромилі, що нині є пам’яткою архітектури національного значення. Саме тут розпочне своє чернече життя майбутній митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.

У 1616 році стане удовою та з трьома неповнолітніми дітьми намагатиметься вижити без підтримки роду Заславських, які могли б урятувати зруйнований боргами маєток. Єлизавета піде у засвіти 1618 року, зовсім молодою. Її поховають у Добромильському монастирі. Дві доньки Олександра і Катерина згодом вийдуть заміж, а Ян Лев також не зможе протистояти руїні маєтку, бо не матиме підтримки. Він стане ченцем у Добромильському монастирі, де покине цей світ, не досягнувши й тридцяти років.

Anna Stozhko Анатолій Курносов Jaroslav Sumyshyn дякую за фото і відео)