Спогади про сарматок у Місті Ведмедів
САРМАТКИ В МІСТІ ВЕДМЕДІВ.
Сармати – це був сильний і звитяжний народ, що став одним із наших етногенетичних попередників. Посеред сарматів були жінки-воїтельниці, що брали участь у війнах поруч із своїми чоловіками.
Саме сарматкам та їхнім традиціям ми завдячуємо звиклим рівноправ’ям українських жінок в суспільному й культурному житті та побуті, а також їхньою палкою пристрасністю та подекуди войовничістю. Власне, сарматський спадок є глибинним підґрунтям для всіх отих анекдотів із перцем про українських жінок (на кшталт «… коли в мене руки в боки, мені байдуже, на яке вухо натягнено твою тюбетейку» тощо).
Сармати розчинилися в людських та етногенетичних хвилях, подарувавши свою кров шляхті (прошарку благородних, освічених і відтак часто, хоч і не завжди, наділених майновими статками й привілеями осіб, що жили на просторах Великого Князівства Литовського та Речи Посполитої – тобто, сучасних Білорусії, Литви, Польщі та України; їхні генетичні лінії, як доводять ДНК-дослідження за локусами Y-хромосом чи то гапло-групами відповідних популяцій, відрізняються від нащадків прОстих посполитих у цих же сучасних етносах).
На початку свого шляху шляхта вміла працювати із довб*йобами у своїх протоетнічних осередках, тому на теренах пост-сарматських племінних та державних утворень спершу жили здебільшого без явищ, що нагадували Чорну раду чи сучасне ЗЕлене цунамі.
Але поступово інбридингові лінії послабли, а з ними вщухнули пасіонарність та харизма, і суспільні організації на цих теренах зкотилися від омріяного хАосу до тотального охлократичного хаОсу (про різницю між хАосом та хаОсом добре відає Ілько Лемко Ilko Lemko (https://www.facebook.com/IlkoLemko/), розповідаючи про це у своїй книзі «Цікавинки укрмови» – див. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10217931889560379&set=a.10212199547335406 ).
Окрім того, частково сарматська кров розчинилася у казані, де формувалися майбутні українські козаки (але не українські свинопаси, гречкосії, копачі картоплі та інші попередники зе-електорату).
А з легкої руки батька історії Геродота з Галікарнасу (Галікарнас – це нині сучасне турецьке місто-курорт Бодрум) еллінським (а потім й елліністичним) світом пішли блукати легенди про амазонок – тих самих войовничих красунь із сарматських племен.
Берлін, в якому виразно відчувається спадок античності та культурні сліди втраченої місії Священної Римської імперії, теж долучився до інтерпретації легенд про амазонок.
На світлинах – статуя амазонки-вершниці, що розташована в парку між кількома музеями славетного Музейного острову.
