Сучасне українське кіно: здобутки і проблеми

Кінематографічне життя в Україні упродовж 2008-2018 років народило нові надії. Зокрема, спостережено поступ у ставленні держави до кіноіндустрії: внесено доповнення до чинного законодавства, які забезпечують пільговий режим продукування та поширення національних фільмів, радикально збільшено обсяги фінансування. Фільм Михайла Іллєнка «Той хто пройшов крізь огонь» (2012) на той час уперше за останні десятиліття мав повноцінний прокат – прецедент, що створює певну інерцію уважнішого ставлення масової аудиторії до вітчизняного кіно.

«Той хто пройшов крізь вогонь», 2012 Режисер – Михайло Іллєнко

Серед найпомітніших стрічок – «Райські птахи» (2008) Романа Балаяна, соціальна драма «Звичайна справа» Валентина Васяновича та цікавий але дискусійний альманах «Україно, гудбай» Володимира Тихого. «Будинок з башточкою» Єви Нейман, трилер «Тіні незабутих предків» Любомира Левицького. А фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Хайтарма» і «Вічне повернення» Кіри Муратової викликали значний інтерес і за рубежем, про що засвідчують нагороди.

«Хайтарма», 2013. Режисер – Ахтем Сеїтаблаєв

Революційні події в Україні впродовж 2013-2014 років спричинили необхідність термінових хірургічних дій щодо порятунку держави і суспільства в цілому. Уже наприкінці 2013-го було створено студію «Вавілон-13» під керівництвом Володимира Тихого, до якої увійшли представники наймолодшої генерації українських кінематографістів. У підсумку маємо цикл неігрових стрічок, які, окрім всього, задокументували важливу сторінку новітньої української історії. Основні з них: «Євромайдан. Чорновий монтаж» Володимира Тихого, «Майдан» Сергія Лозниці, «Зима у вогні» «Небесна сотня» Юлії Гонтарук та Романа Любого.

«Зима у вогні», 2015. Режисер – Євген Афінеєвський

Одним із найпомітніших, у 2014 році, став фільм «Брати. Остання сповідь» Вікторії Трофименко. Дуже важливими, але кардинально різноплановими були претенденти, висунуті на премію «Оскар» в 2016 році, фільми Мирислава Слабошпицького та Олеся Саніна – «Плем`я» та «Поводир».

«Поводир», 2014. Режисер – Олесь Санін

Найуспішнішими фільмами у вітчизняному прокаті 2015-2016 років були «Незламна» Сергія Мокрицького та комедійна стрічка «8 кращих побачень» Вейсберга. Складнощі нинішнього українського соціуму лежать в основі фільму «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка.

«Незламна», 2015. Режисер – Сергій Мокрицький

У 2017 році вийшов в прокат історико-драматичний фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Чужа молитва», історична стрічка Зази Буадзе «Червоний», спортивно-драматичний фільм «Правила бою» Олексія Шапарєва, пригодницький фільм-фентезі «Сторожова застава» Юрія Ковальова. А в грудні 2017 відбулася прем’єра кінокартини «Кіборги» режисера Ахтема Сеїтаблаєва про оборону Донецького аеропорту під час війни на Донбасі.

«Кіборги», 2017. Режисер – Ахтем Сеїтаблаєв

Від Революції Гідності, часу пройшло не багато, але за такий короткий строк українські митці почали активніше працювати. По-перше, це пов’язано з появою нових (живих) тем, які будуть цікавими та актуальними ще не один рік. По-друге, заборона на демонстрацію та поширення у кінотеатрах, на телебаченні російського контенту та медіа-продукту викликала потребу знімати вітчизняні фільми, та телевізійні програми. Якщо до Революції можна було почути, що кіномистецтво в Україні погано фінансується, то вже сьогодні ми можемо спостерігати інше: фільми на великих екранах з’являються частіше, і найголовніше – глядачу подобаються ці фільми.

Збільшення фінансування посприяло зростанню кількості та якості вітчизняного кіно. Українські фільми частіше виходять у національний прокат та здобувають перемоги на різних міжнародних фестивалях. Наше кіно впевнено виходить на міжнародну арену, збільшується кількість копродукційних та комерційних проектів. Значно активізвалася також і галузь кінознавства і кінокритики. Отже, можна сміливо заявити, що українське кіно стає тенденцією, а не виключенням. 

Однак, головною проблемою є недостатній обсяг промоції, адже сучасне вітчизняне кіно потребує просування та популяризації не лише серед українців, а й на міжнародному рівні. Промоція національного кінематографу полягає також і в розбудові українських фестивалів, у розвитку української кінотеатральної системи. Очевидно, що промоція стрічок має починатися в самій Україні. І йдеться не тільки про глядацьке жанрове кіно, але й про авторське – саме цим фільмам сьогодні найважче дістатися до аудиторії. Більшість українських кіновиробників не вміють рекламувати свій фільм. Це призводить до того, що більшість глядачів навіть не в курсі, що якийсь український фільм виходить у прокат. Відповідно, автори навіть не окупають витрати, які понесли на виробництві стрічки.

До прикладів вдалого промо минулого року можна уналежнити “Dzidzio Контрабас”, “Сторожову заставу”, “Інфоголіка”, “Скажене весілля”, ,,Я, ти, він, вона”.

«Я,ти, він, вона», 2018. Режисер – Володимир Зеленський, Девід Додсон

І, підсумовуючи проблеми у вітчизняному кінематографі, необхідно зауважити, що здебільшого спостерігається посилена увага до негативних рис української тотожності, у фільмах сучасної тематики домінує критичне ставлення до вад національного образу життя й світобачення; моделі успішної самореалізації носіїв української ідентичності є винятком.

«Гніздо горлиці», 2016. Режисер – Тарас Ткаченко

Україна трактується як технологічна та економічна провінція, як розсадник жіночої проституції й злочинності. Попри всю викривленність подібного бачення вітчизняних реалій, фільми саме такого змісту слугують основним джерелом інформації для Америки та Європи про Україну. З іншого боку, вітчизняні фільми що представляють нашу країну на міжнародних кінофестивалях добираються організаторами за рівнем гостроти соціальної критики, оскільки саме такий критерій є основним для переважної більшості зарубіжних кінооглядів. Відтак, вони теж сприяють негативному іміджу України.

«Плем`я», 2014. Режисер – Мирослав Слабошпицький

Отже, підводячи підсумок, можна сказати, що вітчизняне кіно мусить скласти нелегкий іспит, вступаючи у змагання з кращими кінематографіями світу. Будемо сподіватися, що саме це нове конкурентне середовище додасть творчої енергії митцям і ми станемо свідками нового злету українського кіно.