Українізація – це сукупність цінностей, а не загроза

Всі, хто хоч трохи цікавиться Кримом, за останні півроку не могли не чути про Стратегію когнітивної деокупації та реінтеграції Криму.

Незважаючи на те, що в ефірах я неодноразово озвучував свої думки, описати їх хоча б як пост ніяк не доходили руки.

Отже, когнітивна деокупація та реінтеграція окупованих територій, що це таке?

Говорячи простіше та зрозуміліше – це українізація деокупованих територій.

Але як українізувати людей, які проживають на території, яка вже близько 10 років перебуває під впливом російської антиукраїнської пропаганди?

Хоча, чесно кажучи, й до окупації ці території так і не були українізовані за всі 23 роки незалежності України.

Чому ж люди, які проживають на цій території, повинні позитивно сприймати українізацію?

По-перше, нам самим потрібно розібратися, а якщо сказати точніше чітко сформулювати дефініцію «українізація» чи «позитивна українізація», тобто те, що люди різних етнічних ідентичностей будуть готові легко сприйняти як «СВОЄ».

Щоб краще розібратися в цьому питанні, звичайно ж необхідно проаналізувати процеси українізації в Криму за період контролю над ним українською владою. Однозначно – це окреме дослідження, яке можна описати не на одній сторінці, але я хочу звернути увагу на кілька важливих аспектів, за якими можна визначити, чи була ефективною державна політика України щодо українізації Криму та чи існувала ця політика взагалі.

Отже, першим український державний прапор у Криму піднімали кримські татари, зокрема, активіст кримськотатарського національного руху Куртсеїт Абдуллаєв, який, на жаль, у 2000-х був політв’язнем. Кримські татари допомагали відкривати Українську Православну Церкву Київського Патріархату в Криму, домагалися відкриття шкіл з кримськотатарською мовою навчання та відкриття українських шкіл, активно підтримували ухвалення Конституції України, незважаючи на те, що остання не повною мірою забезпечувала колективні права корінного народу, системно підтримували у Криму українські правоцентристські політичні партії (кримські татари становили близько 13% від загального населення АР Крим, а виборчого віку близько 10%, тому проукраїнські політичні партії України стабільно отримували 10-11% у Криму), ну і звичайно ж з початку окупації Криму росіянами державний прапор України протримався 8 місяців над єдиною адміністративною установою – будівлею Меджлісу кримськотатарського народу.

Важливим позитивним прикладом українізації в Криму, на мою думку, було відкриття Президентом України Л. Кучмою сучасного українського ліцею з гарною інфраструктурою та сильним викладацьким складом. Незважаючи на те, що навчання було українською мовою, в цьому ліцеї прагнули навчати своїх дітей батьки різних національностей, а протягом усіх років цей ліцей мав найбільший конкурс до 20-25 учнів на місце. І нікого не бентежило, кожен ранок учнів цього закладу розпочинався з гімну України.

Звичайно ж не можна не відзначити і негативні процеси, які як аргументи будуть використовуватися нашими опонентами. Ну звичайно ж, це насамперед сприйняття Криму виключно як місця тільки для відпочинку, дерибан землі місцевими та київськими чиновниками, грубе порушення прав корінного кримськотатарського народу в процесі паювання землі, догоджання фактичної російської більшості та не використання політики балансу, слабка державна політика інвестиційної привабливості Криму.

Ви запитаєте, якщо порушувалися права корінного кримськотатарського народу, то чому він так підтримував Україну та українізацію?

Відповідь проста. Кримськотатарський національний рух бачив перспективу інтеграції України до Європи, у цивілізований світ і таким чином відрив назавжди від росії, яка пригнічувала корінний народ.

Ну, повернімося власне до категорії «українізація» чи «позитивна українізація».

По-перше, жителі окупованих територій повинні сприймати «українізацію» як сукупність цінностей, а не загрозу;

По-друге, українізація – це НЕ шовінізм, НЕ спроба асиміляції інших етнічних груп, НЕ колонізація, НЕ фальсифікація історіографії, НЕ нацизм, НЕ свавілля, НЕ порушення прав людини, НЕ тоталітарний режим, а УКРАЇНІЗАЦІЯ ЦЕ:

– Деколонізація, деімперіалізація та декомунізація території та наративів у Криму;

– Формування та просування правдивої історіографії про Крим;

– Відновлення верховенства права у Криму;

– Свобода слова, право на свободу мирних зборів і асоціацій, на свободу думки, совісті і релігії;

– Захист та реалізація прав корінних народів України;

– Захист прав національних меншин у Криму;

– Впровадження української мови, як державної мови України, у всі сфери життєдіяльності як обов’язкової;

– Збереження та розвиток мови корінних народів України, збереження мов національних меншин;

– Відновлення історичної справедливості та захист культурної спадщини народів України;

– Запорука збереження територіальної цілісності й національного суверенітету України

Щиро вірю, що, пройшовши такий складний шлях, Україна не повторить помилки минулого.