Вшанування пам’яті жертв Катинського злочину.

Сьогодні, 13 квітня 2019 р., на території Національного історико-меморіального заповіднику «Биківнянські могили», спільно з польськими і українськими колегами, представниками дипломатичного корпусу, полонійних та інших організацій, за участі представників засобів масової інформації та не байдужих киян і громадян України прийняв участь у вшануванні пам’яті жертв Катинського злочину. 

Можливо не всі читачі знають історичні обставини і зв’язок Катинського злочину з «Биківнянським лісом» тому дозволю собі нижче викласти маленьку історичну довідку з офіційної сторінки меморіального комплексу:
«Унаслідок таємної змови зі Сталіним (Пакт Молотова – Ріббентропа), Гітлер 1 вересня 1939 року розпочав широкомасштабну військову операцію «Вайс», метою якої була ліквідація польської держави та її окупація до меж, встановлених таємним протоколом до пакту. 17 вересня радянські війська захопили території Західної України та Білорусії, які тоді входили до складу Польщі. Після вторгнення Червоної армії значна частина польських офіцерів та цивільних були взяті в полон і етаповані до в´язниць та спецтаборів військовополонених по всій території УРСР та СРСР.
5 березня 1940 року нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія надіслав доповідну записку Й. Сталіну за №794/Б з пропозицією розстріляти польських офіцерів, які утримувались у спецтаборах для військовополонених (Старобільському, Осташківському та Козельському) та поляків, що перебували у в’язницях Західних областей України та Білорусії. В той же день Й. Сталін погодив доповідну записку, яку розглянуло Політбюро ЦК ВКП(б) на засіданні – 5 березня 1940 року (№ 18П/144, протокол засідання № 13).

За тим рішенням, «Вища Трійка» засудила до розстрілу 21 857 польських офіцерів та інших польських громадян. Щоб звести до мінімуму кількість осіб, задіяних в операції, задля гарантування її таємності НКВС ухвалило рішення перевести більшу частину поляків до в´язниць Мінська, Києва, Харкова та Херсону. Тому частина польських офіцерів та цивільних з в´язниць західних областей України була етапована до Києва. Згодом їх розстріляли, і вони опинились у братських могилах Биківнянського лісу».
Після цього були довгі роки брехні і різноманітних фальсифікацій зі сторони керівництва СРСР з метою приховати цей злочин, або ж покласти відповідальність за нього на інших.
Для мене цьогорічне вшанування пам’яті жертв Катинського злочину важливе не тільки, як ознака солідарності з братнім польським народом, який свого часу став жертвою підступної політики і злочинів фашистської Німеччини і сталінського СРСР, але і як своєрідне нагадування народу сучасної України важких сторінок і уроків нашої спільної історії. Адже не є секретом, що останнім часом в путінській Росії, яка в даний час веде підступну гібридну війну проти України, фактично має місце повзуча і наразі лагідна реабілітація сталінізму і його форм та методів діяльності. Більше того, під час цьогорічної виборчої компанії, в українську суспільну свідомість все частіше вкидаються різноманітні «меседжі» стосовно потреби налагодження з такою Росією дружніх відносин і співпраці. Українським прибічникам таких поглядів і підходів я щиро рекомендував би частіше відвідувати Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».
Крім жертв Катинського злочину, тут в братських могилах також поховані тисячі розстріляних українців і інших громадян колишнього СРСР, які в минулому , на різних етапах свого життя і кар’єри також часто-густо мали ілюзії щодо мирного життя і співпраці з тоталітарною і імперською Росією. Нажаль, попри всі здобутки цивілізованого сьогодення, маю погодитись з класичним твердженням, що: «Історія вчить, що вона нічого не вчить»,… особливо коли це стосується українців.
Олег ДУБІШ