Вулиці, пам’ятники та публікації. Як в Україні вшановують жертв Смоленської катастрофи

8 липня Рівненська міська рада перейменувала вулицю Брюлова на вулицю Анни Валентинович – українки, яка стала засновницею профспілки «Солідарність» та загинула 10 квітня 2010 року у Смоленській катастрофі. Згадаємо, як раніше в Україні увіковічували пам’ять про жертв Смоленської катастрофи.

Трагічні події Смоленської катастрофи 10 квітня 2010 року назавжди відбилися в серцях польського суспільства. В Україні смерть президента Польщі Леха Качинського та ще 95 пасажирів президентського літака також стала шоком для суспільства. Уже надвечір 10 квітня та в кілька наступних днів до посольства Польщі в Києві та до консульств в різних містах приходили сотні українців з квітами. Польські дипломатичні установи в ті дні стали справжніми меморіалами.

Уже за кілька років після катастрофи, Україна стала країною з найбільшою (після Польщі) кількістю вулиць, що отримали назву Леха Качинського. Згодом, коли у 2016 році польський Інститут Національної Пам’яті офіційно визнав українське походження Анни Валентинович, пам’ятні місця і топоніми на її честь почали з’являтися на мапі України. Загалом, Україна стала країною, що чи не найактивніше з усіх партнерів Польщі відреагувала на Смоленську катастрофу – на політичному рівні, але також й на рівні увіковічнення пам’яті загиблих.

Вулиці Леха Качинського

25 лютого відбувся останній візит Леха Качинського в Україну. Саме тоді проходила церемонія інавгурації новообраного українського президента Віктора Януковича. Через півтора місяці після цього сталась Смоленська катастрофа.

10 квітня 2010 року, через кілька годин після Смоленської катастрофи, чинний президент України Віктор Янукович висловив співчуття польському народу. Того ж дня співчуття висловила лідерка опозиції Юлія Тимошенко. Трагедія тимчасово об’єднала українських політиків. Практично відразу після катастрофи представники опозиційних політичних сил заявили про необхідність введення жалоби в Україні. Про це ввечері 10 квітня розповів тодішній депутат Верховної Ради Тарас Чорновіл, а вранці 11 квітня цю інформацію підтвердила Юлія Тимошенко. Того ж дня президент Янукович оголосив в Україні національний траур.

На похороні Леха та Марії Качинських у Кракові 18 квітня 2010 року українська делегація була найчисельнішою. Окрім Президента України Віктора Януковича, український уряд представляли тодішній міністр закордонних справ Костянтин Грищенко та міністр палива та енергетики Юрій Бойко. Були присутні також лідерка опозиції Юлія Тимошенко та третій президент України Віктор Ющенко. Таким чином на похороні Леха Качинського були представлені всі тогочасні основні політичні сили України.

Уже через півтора місяці після трагедії, 27 травня 2010 року, в Одесі відбулася церемонія присвоєння частині вулиці Польської імені Леха Качинського та відкриття його меморіальної дошки. Польську сторону на церемонії представляв тоді ще доволі маловідомий молодий політик з оточення Леха Качинського – Анджей Дуда.

В 2020 році про історію появи вулиці й таблички в коментарі для видання Do Rzeczy розповідав священик Ян Даргевич, який живе та служить в Одесі: «Лех Качинський бував в Одесі, він зустрічався з нашою польською діаспорою в одеському римо-католицькому Соборі. Я брав участь у цій зустрічі, адже я є капеланом польської громади в цій дієцезії. Смоленська катастрофа вразила усіх. <…> Ми зустрілися в консульстві, помолилися, а потім я відслужив у Кафедральному Соборі месу за загиблими у Смоленську. Прийшла й місцева польська громада. <…>  Виникла ідея вшанувати пам’ять президента Леха Качинського. Ми звернулися до міста через єпископа та консула, і місто одноголосно погодилося перейменувати частину вулиці Польської на ім’я президента Леха Качинського. Так і сталося. Було відкрито меморіальну дошку. Гідно повелася й міська влада – прибрали територію та перефарбували стіну. Старалися, щоб це стало подією»[1].

Одеса стала одним із перших європейських міст, де пройшла подібна церемонія на честь Леха Качинського. Однак, першим українським містом, у якому з’явилася вулиця Леха Качинського, було Мукачево, де ще 30 квітня 2010 року одну з вулиць назвали на честь загиблого президента Польщі. У вересні 2010 року вулиця Леха Качинського з’явилася в Хмельницькому. У 2016 році – у Житомирі, а ще за рік в цьому місті було відкрито й меморіальну дошку Леха Качинського.

«У Житомирі мешкає одна з найбільших польських громад в Україні, у нас тісні відносини з польськими містами-побратимами –  Плоцьком і Битомом. Лех Качинський – це ім’я світового рівня, він доклав багато сил на відстоювання України в рамках російської агресії. Він був другом України і таким жестом – відкриття дошки, перейменування вулиці – ми дякуємо Польщі за підтримку України[2]», – сказав мер Житомира Сергій Сухомлин під час відкриття меморіальної дошки.

У відкритті також взяли участь тодішній віце-прем’єр-міністр Геннадій Зубко, а також тодішній керівник Кабінету президента Польщі Адам Квятковський.

Таким чином, Україна стала країною з найбільшою (крім Польщі) кількістю вулиць імені Леха Качинського.

Стаття Катерини Ющенко про Марію Качинську

Пам’ять про Смоленську катастрофу в Україні не обмежується лише особою Леха Качинського. Напередодні перших роковин трагедії «Історична правда» опублікувала статтю Катерини Ющенко, дружини третього президента України Віктора Ющенка, у якій вона тепло згадала свою дружбу з Марією Качинською.

«Ми і досі не можемо усвідомити до кінця усю ту страшну трагедію, яка сталася з родиною Качинських, з усіма польськими патріотами, які летіли того дня до Росії вшанувати своїх загиблих героїв, а по великому рахунку – з польською нацією в цілому. <…> Я щиро сумую за Марією… Ми вперше зустрілися 28 лютого 2006 року, під час першого офіційного візиту новобраного президента Польщі Леха Качинського до України. Поза усілякими сумнівами, я провела з пані Марією більше часу, ніж із будь-якою іншою дружиною президента – за чотири роки ми зустрічалися більше дванадцяти разів. Це відбувалося не тільки тому, що Україна і Польща близькі географічно. Наші країни об’єднували спільні цінності [3]», – писала тоді Катерина Ющенко.

Пам’ятники Анні Валентинович

Окремо слід сказати про вшанування пам’яті Анни Валентинович в Україні. Через три дні після Смоленської катастрофи, 14 квітня 2010 року, на сайті української редакції «Радіо Свобода» з’явилася стаття Валентини Романюк під назвою «В авіакатастрофі під Смоленськом загинула українка, доля якої колись змінила долю Польщі» (інтерв’ю з Валентиною Романюк про цю статтю та подальші події читайте тут). У статті авторка розповіла про українську родину Анни Валентинович, яку вона віднайшла в дев’яностих після понад 50 років розлуки. Однак, у всіх офіційних джерелах, а також в автобіографії Анни Валентинович «Тінь майбутнього» було сказано, що вона народилася в Рівному в польській родині, яка загинула в перші роки війни. Згідно з офіційною біографією, батько Анни Валентинович був мобілізований до польської армії і загинув у боях з німцями в перші дні війни, мати померла невдовзі від серцевого нападу, а брат був заарештований радянською владою і пропав безвісти. Тому версію про українське походження Анни Валентинович у Польщі сприйняли з недовірою. Зокрема Славомір Ценкевич у біографії «Анна Солідарність», яка з’явилася на полицях книгарень 2010 року невдовзі після Смоленської катастрофи, описує саме першу, «польську» версію походження Анни Валентинович, не згадуючи про версію українського походження.

Офіційним визнанням Польщею українського походження Анни Валентинович може вважатися публікація у 2016 році на сайті Інституту національної пам’яті Польщі статті історика Ігоря Галагіди, в якій він розповідає про невідому, але правдиву версію дитинства Анни Валентинович. «Ми можемо лише здогадуватися, чому Анна Валентинович не захотіла ділитися інформацією про своє українське коріння[4]», – так починає текст Галагіда.

Таким чином Анна Валентинович стала історичною постаттю, яка поєднує польський і український народи. Відтоді в Україні поволі починає увіковічуватися пам’ять про видатну землячку. У 2019 році – дев’яностому році від дня народження Анни Валентинович – у Рівному та в місті Дубно Рівненської області відбулися урочистості на її честь. 9 квітня 2019 року, напередодні дев’ятої річниці Смоленської катастрофи, на батьківщині Анни Валентинович, в селі Садове, відкрили меморіальну дошку на її честь. У заході взяв участь її онук Пьотр Валентинович та представники польського консульства в Луцьку.

10 квітня 2020 року, у десяту річницю Смоленської катастрофи, Валентина Романюк презентувала переклад українською мовою автобіографії Анни Валентинович «Тінь майбутнього». Книга вийшла символічним накладом у 100 примірників, але стала першою книгою про Анну Валентинович, виданою в Україні та першою книгою про неї українською мовою.

В жовтні 2020 року, президент Анджей Дуда, під час візиту до Києва, відкрив на території посольства Польщі в Україні погруддя Анни Валентинович. Хоч безпосередній доступ до пам’ятника мають лише відвідувачі посольства, тим не менше, це ще одне місце пам’яті Валентинович на мапі України.

Зрештою, 8 липня 2022 року, вулиця Анни Валентинович з’явилася в Рівному.

Хвиля змін топонімів, що пов’язана з війною росії в Україні та відповідною дерусифікацією українського публічного простору, цілком може допровадити до появи нових місць пам’яті, пов’язаних з жертвами Смоленської катастрофи. Можливо, в українських містах невдовзі з’являться чергові вулиці
названі на честь Леха Качинського, або навіть Леха і Марії Качинських, як це зробили свого часу в Батумі. Можна не сумніватися в появі нових місць пов’язаних з пам’яттю про Анну Валентинович, адже українське суспільство фактично тільки відкриває для себе велику землячку.

Такі місця не лише допомагають українському суспільству подивитися на недавню історію з дещо іншого ракурсу, але й укріплюють польсько-українські зв’язки, створюючи нові місця що пов’язують народи двох країн.

Олександр ШЕВЧЕНКО

Джерело: Наш Вибір