Європейський ядерний щит без України — це конструкція без фундаменту
Україна і ядерний щит Європи: між історичною відповідальністю та стратегічною необхідністю.
Після повномасштабної агресії росії проти України питання архітектури безпеки Європи перестало бути теоретичним. Воно стало питанням виживання. Сьогодні дедалі частіше звучить теза про необхідність створення або посилення «європейського ядерного щита» — як елементу стримування ревізіоністських режимів.
На Мюнхенській безпековій конференції Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив що він розпочав перші переговори з президентом Франції Еммануелем Макроном щодо створення системи європейського ядерного стримування.
Позитивний настрій щодо таких обговорень продемонстрували кілька країн, включаючи Німеччину, Польщу, Литву та Данію. Раніше видання Financial Times повідомляло, що європейські союзники США розглядають варіанти формування власного ядерного щита, що пов’язане із курсом американської адміністрації на нормалізацію відносин із росією.
І в цьому контексті постає закономірне запитання: яку роль могла б відіграти Україна?
1. Історичний парадокс: країна, що добровільно відмовилась від ядерної зброї
Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. У 1994 році, підписавши Будапештський меморандум про гарантії безпеки, Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки з боку США, Великобританії та росії.
Сьогодні очевидно: механізм гарантій виявився неефективним. Агресія росії зруйнувала довіру до моделі політичних запевнень без реальних механізмів примусу. І це — урок не лише для України, а й для всієї Європи.
2. Україна як фактор стримування — без повернення до ядерного статусу
Важливо чітко наголосити: питання не стоїть у площині відновлення Україною власної ядерної зброї. Україна залишається стороною Договіру про нерозповсюдження ядерної зброї і послідовно його дотримується.
Однак Україна може відіграти ключову роль у формуванні європейського ядерного стримування в інших вимірах:
1) Геостратегічний вимір
Україна — східний форпост Європи. Лінія фронту в Україні — це фактична лінія безпеки ЄС. Будь-яка система європейського стримування без урахування українського простору буде неповною.
2) Військово-технологічний потенціал
Україна має одну з найпотужніших у Європі ракетних, авіаційних і оборонних шкіл. Підприємства на кшталт Південьмаш історично були частиною стратегічної ракетної програми СРСР. Сучасна інтеграція українського ОПК у європейські оборонні програми могла б посилити спільні системи стримування.
3) Досвід протистояння ядерному шантажу
Україна — єдина держава у світі, яка протистоїть ядерній державі в умовах відкритої війни. Росія системно використовує ядерний шантаж як інструмент політичного тиску. Український досвід протидії цьому шантажу — безцінний для формування нових доктрин стримування.
3. Французький і британський фактор та можливість європеїзації стримування
На сьогодні європейський ядерний компонент фактично представлений арсеналами Франції та Великобрітанії. Питання полягає в тому, чи може їхній потенціал трансформуватися в колективний європейський механізм стримування.
Україна могла б:
– бути частиною стратегічного планування;
– інтегруватися у спільні системи ПРО та раннього попередження;
– брати участь у новій системі гарантій безпеки на основі юридично зобов’язуючих угод.
4. Політико-правовий вимір: від декларацій до механізмів
Головний висновок із досвіду Будапештського меморандуму — гарантії мають бути підкріплені реальними механізмами. Європейський ядерний щит без юридично обов’язкових зобов’язань залишиться лише політичною декларацією.
Для України принципово важливо, щоб будь-яка нова архітектура безпеки:
– передбачала чіткий механізм автоматичного реагування;
– включала механізми санкцій і військової підтримки;
– враховувала статус Криму та права корінного кримськотатарського народу як частину загальноєвропейської безпекової політики.
5. Чому це важливо для кримськотатарського народу
Окупований Крим перетворений Росією на військову базу та потенційний майданчик розміщення ядерних засобів. Це створює безпосередню загрозу не лише Україні, а й усьому Чорноморському регіону.
Без деокупації Криму говорити про повноцінний ядерний баланс у Європі неможливо.
Захист прав людини і питання стратегічної безпеки тут нерозривно пов’язані.
Висновок:
– Україна не повинна і не прагне відновлення ядерного статусу. Але вона має стати невід’ємною частиною нової європейської системи стримування.
– Європейський ядерний щит без України — це конструкція без фундаменту.
– Україна без нових, реальних гарантій безпеки — це повторення історичних помилок.
Сьогодні йдеться не лише про оборону. Йдеться про формування нової безпекової філософії Європи, де цінність людської гідності, прав корінних народів і територіальної цілісності держав є невід’ємною частиною стратегічного стримування.
І саме в цьому Україна може і повинна відіграти ключову роль.
